Сібірцева Олена, адвокат, партнер АО «LexАrs» взяла участь у якості лектора у Legal High School.
Пані Сібірцева поділилася із слухачами досвідом на тему: «Право на аліменти: спрощена та загальна процедура розгляду спорів».
Лектор зазначила про основні зміни у законодавстві, що стосуються захисту прав та інтересів дітей у частині утримання та акцентувала увагу на:
– тому, що стягнення аліментів на підставі судового наказу є ефективним та оперативним способом захисту прав, проте має обмеження у розмірі стягнення аліментів;
– основних помилках при поданні заяви про видачу судового наказу про стягнення аліментів;
– особливостях подання позовної заяви про стягнення аліментів;
– доказах, що мають значення при стягненні аліментів у загальному порядку;
– ситуаціях, коли витрати платника аліментів, перевищують його доходи;
– актуальній судовій практиці з питання стягнення аліментів;
– особливостях стягнення аліментів в умовах карантину.
Мирослава Сорока, адвокат, партнер АО «LexАrs» взяла участь у якості лектора у Legal High School.
Пані Мирослава поділилася із слухачами досвідом на тему «Режим спільного майна подружжя: нове у судовій практиці».
«Все моє – моє, все твоє – наше», – пані Сорока розвінчала народну мудрість та пояснила, чому вона жодним чином не узгоджується із презумпцією рівності часток подружжя у спільній сумісній власності.
Так, лектором було роз’яснено:
– що розуміється під терміном «майно»;
– що є спільною сумісною власністю подружжя;
– що є особистою приватною власністю чоловіка та дружини;
– чи може особисте майно одного з подружжя перетворитися на об’єкт спільної власності;
– коли можна здійснити поділ спільного майна подружжя;
– про способи поділу майна;
– основні тези з актуальної судової практики.
Адвокатське об’єднання «LexArs» стало переможцем Юридичної премії 2020 (Legal Awards 2020) у номінації «Юридична фірма року у сфері сімейного права».
Відзначимо, що у арсеналі команди це третя нагорода у проекті Legal Awards.
У 2016 році Світлана Трофимчук, керуючий партнер АО «LexArs», була визнана Кращим юристом з сімейного права, а у 2018 році пані Трофимчук було вручено премію у номінації «Юридична фірма року у сімейному праві».
Деталі за посиланням: https://pravo.ua/legal-awards-2020-nazvany-luchshie-juristy-i-juridicheskie-firmy-ukrainy/
Адвокатське об’єднання «LexArs» увійшло до фіналістів Юридичної премії 2020 року одразу у трьох номінаціях:
Юридична фірма року у сфері сімейного права
Юридична фірма – відкриття року
Юрист року у сфері супроводу приватних клієнтів, де відзначено Світлану Трофимчук, керуючого партнера Адвокатського об’єднання «LexArs».
Як повідомляє видання «Юридична практика» сьогодні відбулося перше засідання Номінаційної комісії Юридичної премії року, на якому були визначені фіналісти Legal Awards в 48 номінаціях.
Урочиста церемонія нагородження переможців Юридичної премії 2020 року запланована на 3 липня ц.р.
Деталі за посиланням: https://pravo.ua/viznacheni-finalisti-juridichnoi-premii-2020-roku/
Адвокатське об’єднання «LexArs» з радістю повідомляє про те, що у якості радника до команди приєднався Сергій Волочай, експерт, психолог .
Пан Волочай має значний досвід у експертизі з питань компенсації моральної шкоди для фізичних та юридичних осіб, з оцінки моральної шкоди в справах про захист іміджу та ділової репутації юридичних осіб, з оцінки моральної шкоди в справах про захист честі, гідності та ділової репутації фізичних осіб, з питань виявлення ознак неправдивості та тиску в самообвинувачувальних показаннях.
Сергій Волочай також є сертифікованим тренером Національної асоціації адвокатів України по спільній програмі Ради Європи та Європейського Союзу.
Значний досвід та експертиза пана Волочая забезпечить клієнтам Адвокатського об’єднання формування комплексної правової позиції, з урахуванням спеціальних знань, для захисту їх прав та інтересів.
Олена Сібірцева, адвокат, партнер Адвокатського об’єднання “LexArs”
Спеціально для Журналу “Український адвокат” (№ 3 – 4 (163 – 164))
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017 року № 2037-VIII та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів» від 7 грудня 2017 року № 2234-VIII, а також низкою нормативно-правових актів внесено зміни щодо порядку стягнення аліментів та виконання відповідних рішень у примусовому порядку.
За наказом
Однією з новел законодавства є право стягувача звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу із вимогою про стягнення аліментів. Вимога про стягнення аліментів, заявлена таким чином, розглядається судом без виклику сторін і з мінімальним обсягом доказів та у скорочені строки.
У заяві про видачу судового наказу можна клопотати про стягнення аліментів шляхом стягнення аліментів у частці від заробітку (доходу) платника аліментів або шляхом стягнення аліментів у твердій грошовій сумі. Проте треба врахувати, що діють законодавчі обмеження щодо розміру вимог про стягнення аліментів.
Так, вимога про стягнення аліментів у частці від заробітку (доходу) платника аліментів може бути заявлена у розмірі 1/4 — на одну дитину, 1/3 — на двох дітей, 1/2 — на трьох і більше дітей. При цьому діє обмеження щодо граничного розміру такої вимоги у вигляді не більш ніж десять прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов’язана з встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення заінтересованих осіб.
У 2020 році прожитковий мінімум на дитину віком до 6 (шести) років становить 1779,00 грн (з 1 січня 2020 року по 30 червня 2020 року), 1859,00 грн (з 1 липня 2020 року по 30 листопада 2020 року), 1921,00 грн (з 1 грудня 2020 року по 31 грудня 2020 року). Для дитини віком від 6 (шести) років до 18 (вісімнадцяти) років такий мінімум є вищим та становить 2218,00 грн (з 1 січня 2020 року по 30 червня 2020 року), 2318,00 грн (з 1 липня 2020 року по 30 листопада 2020 року), 2395,00 грн (з 1 грудня 2020 року по 31 грудня 2020 року). Зазначені мінімуми встановлюються щорічно законом України про державний бюджет на відповідний рік.
Як бачимо, вимога про стягнення аліментів у частці від заробітку (доходу) платника аліментів ґрунтується на кількості дітей, які потребують утримання, та обмежується десятикратним розміром прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, який встановлюється законом.
Що стосується вимоги про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, то законом встановлене обмеження, що така грошова сума може бути заявлена в розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів (в одній із обраних вище форм) може звернутися той із батьків, який утримує дитину та з яким проживає дитина. Таке звернення здійснюється до суду за місцем реєстрації проживання боржника. До заяви про видачу судового наказу про стягнення аліментів додаються копії паспортів та податкових номерів (ідентифікаційних кодів) батьків, свідоцтва про народження дитини, свідоцтва про шлюб та/або рішення про розірвання шлюбу. Доцільно також подати копію довідки про реєстрацію місця проживання дитини або інше підтвердження того, що дитина проживає разом із заявником. В окремих випадках заявник може подати підтвердження витрат на дитину, здійснених саме ним, проте зазначене не є обов’язковим.
Особливу увагу необхідно звернути на зазначення реквізитів сторін (П.І.Б. стягувача та боржника, місця реєстрації проживання сторін, ідентифікаційні коди сторін або паспортні дані) задля уникнення формальної відмови у видачі судового наказу через недотримання форми.
Також треба чітко формулювати вимоги. У заяві в обов’язковому порядку має бути зазначена одна з вимог про форму стягнення: або у частці від заробітної плати (доходу) боржника, або у твердій грошовій сумі із зазначенням граничних розмірів стягнення. У разі змішування змісту таких вимог суд може відмовити у видачі судового наказу. Наприклад, ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 14 лютого 2018 року у справі № 752/3001/18 відмовлено у видачі судового наказу про стягнення аліментів на дитину, оскільки заявник просила стягнути на утримання дитини 1/4 від усіх доходів боржника, але не менш ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Зазначена ж вимога не відповідає статті 161 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України.
Загалом кількість судових наказів, якими стягнуто аліменти у тій чи іншій формі, у Єдиному державному реєстрі судових рішень підтверджує дієвість цього механізму.
Розмірна сітка
Якщо говорити про позовне провадження, у порядку якого також є можливість стягнення аліментів, то перевагою такого провадження буде відсутність граничного розміру аліментів, який підлягає стягненню. Ця процедура є більш тривалою та потребує подання доказів на підтвердження позовних вимог у більш широкому форматі, проте ефективність такого провадження не повинна нівелюватися.
Законодавством, яким посилено відповідальність за несплату аліментів, доповнено перелік обставин, що підлягають врахуванню судом при визначенні розміру аліментів (стаття 182 Сімейного кодексу (СК) України), що також вплинуло на судову практику. Наразі до таких обставин включено: 1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів.
Це дало змогу мінімізувати способи ухилення боржників зі сплати аліментів від заниження розміру аліментів, наприклад, за умови відсутності офіційного доходу, в той час коли боржник є власником значної кількості вартісного майна та/або здійснює витрати у розмірі, що є неспівмірними його офіційним доходам.
Так, Верховним Судом у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18 при задоволенні касаційної скарги було зазначено, що суд першої інстанції справедливо звернув увагу, що витрати відповідача на утримання свого майна (зокрема, у власності боржника є автомобіль Mercedes-Benz 600, а до того придбавались та відчужувалися інші транспорті засоби) та іншої дитини, значно перевищують його офіційний дохід, підтвердження розміру якого надано суду.
Додатково треба звернути увагу, що разом із посиленням відповідальності за несплату аліментів законодавець змінив поняття мінімального розміру аліментів. Так, наразі частиною 2 статті 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Водночас мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. При цьому мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Попередня редакція закону визначала, що розмір аліментів не може бути меншим за 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
На увагу заслуговує позиція ВС (постанова від 4 березня 2020 року у справі № 682/3112/18), згідно з якою зміна мінімального розміру аліментів, встановлених Законом № 2037-VIII, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, є підставою для зміни мінімального розміру аліментів, зазначених у виконавчому листі у процедурі виконання та стягнення аліментів, без додаткового звернення до суду.
Таким чином, якщо на виконанні перебуває виконавчий лист, в якому встановлено мінімальний розмір аліментів, визначений у меншому розмірі аніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, стягувач має право на одержання аліментів за цим мінімумом, тобто у розмірі 50 %.
Належне виконання
Значних змін у розрізі наведеного вище законодавства зазнало примусове виконання судових рішень про стягнення аліментів.
Передбачено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, стягнення може бути звернене на майно боржника. Звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника, якщо є непогашена заборгованість, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Якщо заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за чотири місяці, то виконавець має повноваження щодо здійснення додаткових заходів стосовно боржника, зокрема встановити тимчасове обмеження боржника у праві:
— виїзду за межі України;
— керування транспортними засобами (винятками є випадки, коли таке обмеження позбавляє боржника основного законного джерела засобів для існування; використання транспортного засобу у зв’язку з інвалідністю чи для утриманця боржника, який є інвалідом, проходження військової служби, розстрочення або відстрочення сплати заборгованості за аліментами у порядку, встановленому законом);
— користування рядом видів зброї;
— полювання.
Як показує практика, наведені дії вчиняються державними виконавцями невідкладно, а у разі якщо такі дії не вчинено, стягувач може самостійно подати заяву про вжиття таких заходів для прискорення відповідних дій.
Названі вище заходи не є вичерпними та можуть бути посилені з огляду на сукупний розмір заборгованості за певний період. Так, наприклад, якщо така заборгованість у сукупному розмірі перевищує суму платежів за один рік, державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 % суми заборгованості зі сплати аліментів, за два роки — 30 %, три роки — 50 % відповідно. У подальшому штраф накладається у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.
Повертаючись до заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої становить суму платежів за три місяці, стягувач може звернутися із заявою про вчинене кримінальне правопорушення боржником, що полягає в ухиленні від сплати аліментів. Державний виконавець зобов’язаний роз’яснити стягувачу зміст права на таке звернення.
Крім того, на державну виконавчу службу покладено складення протоколу про адміністративне правопорушення з подальшим його надсиланням для розгляду до суду у разі наявності ознак адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 1831 Кодексу України про адміністративні правопорушення (за сукупної заборгованості зі сплати аліментів за шість місяців). Наслідком притягнення до адміністративної відповідальності боржника у цьому разі закон визначає суспільно корисні роботи на строк, що залежить від повторності такого правопорушення.
Аліменти на карантині
Як відомо, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами) установлено з 12 березня 2020 року по 11 травня 2020 року на всій території України карантин. Це викликає питання щодо стягнення аліментів у цей період, ризиків, пов’язаних із перешкодами щодо такого стягнення, тощо.
Першочергово варто звернути увагу на те, що жодним законодавчим актом не встановлено звільнення від сплати аліментів на період карантину, а тому рішення про стягнення аліментів мають виконуватися за будь-яких обставин.
На практиці примусове виконання рішень про стягнення аліментів може зазнати змін у разі, якщо стягнення відбувається у частці від заробітної плати (доходу) боржника, оскільки на період карантину система оплати праці боржника або рівень його доходів може зазнати змін. Такі зміни матимуть тимчасовий характер, а тому в подальшому стягнення заборгованості повернеться у звичайний режим за умови відновлення матеріального становища платника аліментів до попереднього стану.
Невиконання ж рішення суду про стягнення аліментів боржником без таких змін (умов оплати праці, втрати доходу тощо) не допускається за винятком випадків наявності рішення суду про відстрочення або розстрочення зі сплати аліментів.
Що стосується заходів примусового виконання рішень, то Державна виконавча служба України продовжує функціонування у звичайному режимі, за винятком здійснення особистого прийому громадян. Бездіяльність державного виконавця за відкритим провадженням підлягає оскарженню у загальному порядку.
Звичайно, за умов карантинних заходів втрачає актуальність такий обмежувальний захід, як тимчасове обмеження виїзду боржника за кордон, оскільки такий виїзд не може відбутися в силу встановлених законом карантинних обмежень. На противагу зазначеному ефективними вбачаються інші обмеження (наприклад, тимчасове обмеження у праві користування транспортним засобом), що може мати ефективний вплив на боржника.
Що стосується звернення до суду з новими позовними заявами про стягнення аліментів та заявами про видачу судового наказу, то перешкод у такому зверненні немає. Суди здійснюють правосуддя з деякими обмеженнями, зокрема, розглядають справи без виклику сторін або з відкладенням розгляду справ на період після карантину за клопотанням сторін.
У цілому законодавство, яким посилено відповідальність платників аліментів та розширено інструменти захисту права дитини на належне утримання, дає позитивні зрушення як під час судового розгляду справ, так і на стадії виконавчого провадження. Звичайно, кожна конкретна ситуація потребує окремого детального аналізу та формування тактики дієвого захисту прав та інтересів дитини, що не виключає окремих труднощів на тій чи іншій стадії стягнення аліментів. Водночас позитивною є динаміка продовження впровадження законодавцем додаткових заходів захисту прав дитини у частині утримання, що у майбутньому може усунути існуючі прогалини і труднощі, які можуть виникнути у питаннях стягнення аліментів.
Також, доступно за посиланням: https://pravo.ua/articles/alimentarni-pravila/
Юлия Сидорчук
К.ю.н., адвокат АО “LexArs” специально для “Юридической практики”
Принятый в 2017 году ЗУ «О предотвращении и противодействии домашнему насилию» (далее – Закон) не просто регулирует вопросы противодействия домашнему насилию, а наконец помогает жертвам домашнего насилия быть защищенными.
Статистику по количеству заявлений и обращений, связанных с домашним насилием, начали вести с 2018 года. Много лет тема домашнего насилия не подымалась в обществе, многие граждане страдали и оставались заложниками ситуации.
В 2018 году поступило 115,5 тыс. заявлений и обращений, связанных с домашним насилием, из них 89,5 тыс. – женщинами, 24,5 тыс. – мужчинами и 1418 тыс. – детьми. Как видим, домашнему насилию подвергаются разные субъекты сложившихся правоотношений.
Для начала нужно разобраться, что подразумевается под понятием домашнего насилия. Так, ст. 1 Закона определено, что домашнее насилие – это деяния (действия или бездействие) физического, сексуального, психологического или экономического насилия, совершаемые в семье или в пределах места жительства или между родственниками, или между бывшим или нынешним супругами или между другими лицами, которые совместно проживают (проживали) одной семьей, но не находятся (не состояли) в родственных отношениях или в браке между собой, независимо от того, проживает (проживало) лицо, совершившее домашнее насилие, в том же месте, что и пострадавшее лицо, а также угрозы совершения таких деяний.
Особое внимание нужно обратить на виды насилия. Выделяют экономическое, психологическое, физическое и сексуальное насилие, ведь насилие в отношении человека может иметь разные формы: нанесение повреждений, насильственные действия, психологические манипуляции, ограничение в средствах. Случаи бывают разные и каждая ситуация индивидуальна, иногда пострадавшие лица испытывают все формы насилия, а бывает – выборочно в тех или иных формах. В зависимости от последствий, которые наступили для пострадавшего лица, действия домашнего насилия будут квалифицироваться по КУоАП или статье УК.
За 2017 год органами Национальной полиции Украины установлено 92 551 административных правонарушений, предусмотренных ст. 173-2 КУоАП, то есть совершения домашнего насилия, насилия по признаку пола, невыполнение срочного запретного предписания или отсутствие уведомления о месте своего временного пребывания. За 2018 год установлено 10 1881 административных правонарушений по указанной статье.
Учитывая изложенное, лицо, пострадавшее от домашнего насилия, должно использовать все способы и средства для своей защиты, если срочное запрещающее предписание относительно обидчика не имело воздействия, и домашнее насилие продолжается. В таком случае целесообразно обратиться в суд с заявлением о выдаче ограничительного предписания. Ограничительное предписание выдается на срок от одного до шести месяцев.
На мой взгляд, и как показывает практика в разрезе 2019 года, одним из наиболее эффективных способов остановить домашнее насилие является выдача ограничительного предписания в отношении обидчика, а для этого жертва домашнего насилия должна обратиться с соответствующим заявлением в суд.
По данным, полученным из Государственной судебной администрации в 2018 году, всего на рассмотрении в судах Украины находилось 135 дел о выдаче и продлении ограничительного предписания, из них 113 находились на рассмотрении, рассмотрено 104 и 67 из них было удовлетворено. В 2019 году на рассмотрении в судах Украины имелось 710 дел о выдаче и продлении ограничительного предписания, из них 622 находились на рассмотрении, рассмотрено 595, а 353 было удовлетворено.
Как показывает анализ судебной практики, заявление о выдаче ограничительного предписания должно быть надлежащим образом мотивировано, поскольку согласно статистическим данным среди рассмотренных заявлений имеется более 40 % отказов в выдаче ограничительного предписания.
Так, в первую очередь необходимо обратить внимание, что содержание заявления о выдаче ограничительного предписания должно соответствовать требованиям ст. 3504 ГПК Украины, в частности п. 3 ч. 1 этой статьи определено, что в заявлении должны быть указаны обстоятельства, свидетельствующие о необходимости в выдаче судом ограничительного предписания, и доказательства, подтверждающие (при наличии) это. Но как следует из анализа судебной практики, для суда особенно важны доказательства, подтверждающие факт домашнего насилия. Суды удовлетворяют заявления в тех случаях, когда обидчика признано виновным в совершении правонарушения, предусмотренного ч. 1 ст. 173-2 КУоАП, или в случае нанесения заявителю телесных повреждений, зафиксированных должным образом, также при наличии уголовного производства.
Кроме того, доказательствами, подтверждающими домашнее насилие, рассматриваются копии текстовых смс-сообщений или сообщений в различных мессенджерах, которые имеют характер угроз, прочее.
Если к заявлению приложены лишь заявления о домашнем насилии, поданные в полицию, но факт домашнего насилия не зафиксирован, нет показаний свидетелей и фиксации телесных повреждений, в таких случаях суд зачастую отказывает в удовлетворении заявления о выдаче ограничительного предписания.
Необходимо обратить внимание на формулировку п. 3. ч. 1 ст. 3504 ГПК Украины, которой определено, что в заявлении о выдаче ограничительного предписания должны быть указаны «обстоятельства, свидетельствующие о необходимости выдачи судом ограничительного предписания, и доказательства, подтверждающие (при наличии)».
Следовательно, лицу, подающему заявление о выдаче ограничительного предписания, необязательно представлять доказательства необходимости выдачи ограничительного предписания, главное отметить обстоятельства, свидетельствующие о необходимости, предшествующие выдаче такого предписания. Судам же нужно помнить и исходить из того, что главная цель предписания – временно ограничить права или возложить обязательства на лицо, совершившее домашнее насилие, направленные на обеспечение безопасности пострадавшего лица. При этом нужно не забывать о том, что насилие может быть и психологическим, либо проявляться в иной форме, предусмотренной Законом.
Таким образом, выдача ограничительного предписания должна быть предупреждением совершения других видов домашнего насилия, что должно быть учтено при принятии решения судом о выдаче ограничительного предписания по пострадавшего лица.
Ч. 2 ст. 26 ЗУ «О предотвращении и противодействии домашнему насилию» определено, что в ограничительном предписании определяются одна или несколько таких мер временного ограничения прав обидчика или возложение на него обязанностей:
1) запрет находиться в месте совместного проживания (пребывания) с пострадавшим лицом;
2) устранение препятствий в пользовании имуществом, являющимся объектом права общей совместной собственности или личной частной собственностью пострадавшего лица;
3) ограничение общения с пострадавшим ребенком;
4) запрет приближаться на определенное расстояние к месту жительства (пребывания), учебы, работы, других мест частого посещения пострадавшего лица;
5) запрет лично и через третьих лиц разыскивать пострадавшее лицо, если оно по собственному желанию находится в месте, неизвестном обидчику, преследовать его и в любой способ общаться с ним;
6) запрет вести переписку, телефонные переговоры с пострадавшим лицом или контакт с ним с помощью других средств связи лично и посредством третьих лиц.
Учитывая судебную практику, при подготовке заявления о выдаче ограничительного предписания очень часто заявители просят возложить на обидчиков сразу все обязательства, указанные в ч. 2 ст. 26 Закона. По их мнению, суд обязательно должен определить минимум одно из обязательств. Однако, такая позиция ошибочна, целесообразно в заявлении указать один или несколько обязательств, которые реально будут направлены на обеспечение безопасности пострадавшего лица.
Подытоживая вышеизложенное, отмечу, что заявление о выдаче ограничительного предписания должно быть надлежащим образом мотивировано, содержать доказательства совершения домашнего насилия. При соблюдении указанных условий такое заявление будет удовлетворено и на обидчика будет возложено одно или несколько обязательств, которые помогут защитить жертву домашнего насилия.
Также, доступно по ссылке: https://pravo.ua/chem-dolzhno-byt-motivirovano-zajavlenie-o-vydache-ogranichitelnogo-predpisanija/
Під час карантину, запровадженого для запобігання коронавірусної хвороби (COVID-19) практика кримінального права відзначилася зростаючою кількістю звернень з ряду пов’язаних питань.
Після спливу перших тижнів карантину ситуація у межах кримінальних проваджень (як на досудовому слідстві, так і у межах судового розгляду) показала, що зупинення руху справ не відбувається, активно проводяться слідчі дії, здійснюється розгляд справ судами у окремих випадках.
Нижче наведені найпоширеніші питання, що стосуються кримінального провадження під час пандемії, із відповідями на них.
Чи розглядають зараз суди кримінальні справи?
Із практики Адвокатського об’єднання «LexArs» зазначимо, що судові засідання у справах, які вже знаходилися на судовому розгляді в судах, а обвинувачена особа не була під вартою, не відбувалися (знімалися із розгляду) з метою дотримання безпеки залучених осіб.
Якщо питання судового розгляду пов’язані із застосуванням або продовженням запобіжного заходу, такі справи судами розглядаються у звичайному режимі.
Чи розслідуються зараз правоохоронними органами кримінальні справи?
Так, справи розслідуються, але правоохоронці намагаються обмежити кількість обшуків, інші слідчі дії, якщо строк досудового розслідування не закінчується, є можливість їх відкладення, якщо певні слідчі дії не є терміновими. Наприклад, це стосується справ, у яких не вручено ще жодній особі підозру, або коли строк досудового розслідування має тривалий характер з огляду на складність справи.
Що робити, якщо викликають на допит як свідка?
Уважно подивіться на повістку про виклик, де ви побачите посилання на статті 138 та 139 Кримінального процесуального кодексу України. Ст. 138 КПК України визначено перелік поважних причин неприбуття особи на виклик, зокрема: «3) обставини непереборної сили (епідемії, військові події, стихійні лиха або інші подібні обставини)». Отже, неприбуття на допит через пандемію не є підставою для стягнення штрафу або застосування до вас приводу.
Рекомендується адресувати заяву слідчому, який вас викликає, із вказівкою на неможливість прибуття за викликом через пандемію та запроваджені карантинні заходи. Таку заяву потрібно надіслати засобами поштового зв’язку. Часто повістка містить відомості про засоби телефонного зв’язку слідчого, тому можна додатково здійснити повідомлення про неможливість прибуття за викликом за допомогою цих засобів, повідомити, що відповідна заява буде направлена поштою. Слідчий може озвучити запит про надіслання йому фотокопії заяви, зважаючи на те, що пересилання поштою займає певний час. Не зважаючи на те, що законом не встановлено обов’язку вчинення зазначених дій, для оперативності комунікації можна надіслати слідчому фотокопію такої заяви із невідкладним надсиланням оригіналу заяви поштою.
Чи може бути проведений слідчий експеримент у період карантину?
З 6 по 24 квітня діють більш жорсткі карантинні заходи, зокрема, у громадських місцях не можна пересуватися та перебувати кількістю більше 2 осіб, у приміщеннях більше – 10 осіб, особи мають мати засоби захисту, мінімально маску. Тому виникає питання, як за таких обставин можна провести слідчий експеримент. Рекомендується підготувати клопотання про те, що учасники слідчого експерименту мають бути у засобах захисту, і якщо на момент проведення їх не буде, можна підготувати клопотання про відкладення таких слідчих дій, зважаючи на першочерговість безпеки здоров’я. Альтернативним способом захисту є підготовка клопотання про відкладення слідчого експерименту до проведення такого експерименту у зв’язку з карантинними заходами та пандемією, без здійснення додаткових (проміжних) дій.
За порушення яких карантинних заходів можуть притягнути до кримінальної відповідальності? Чи відкривають кримінальні провадження за порушення правил карантину?
Так, кримінальні провадження відкривають за визначених у статті 325 Кримінального кодексу України обставин.
Відповідно до нової редакції статті 325 КК України за порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційних хвороб і масових отруєнь, які спричинили або завідомо могли спричинити поширення епідемії, суд може стягнути штраф у розмірі від 17 до 51 тис. грн, заарештувати на строк до шести місяців, обмежити свободу на термін до трьох років, позбавити волі на той самий строк.
Порушення ж, які спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки, караються позбавленням волі на строк від 5 до 8 років.
Наприклад, на Великдень було порушено одну кримінальну справу після проведення Богослужінь.
Елена Сибирцева
Партнер АО “LexArs”, адвокат
Комментарий специально для “Юридической практики” (№ 16-17 (1165-1166))
Необходимость участия родителей в дополнительных затратах на ребенка установлена статьей 185 Семейного кодекса (СК) Украины. В частности, предусмотрено, что тот из родителей, с которого присуждено взыскание алиментов на ребенка, а также тот из родителей, к которому требование о взыскании алиментов не было заявлено, обязан принимать участие в дополнительных затратах на ребенка, вызванных особенными обстоятельствами (развитием способностей ребенка, его болезнью, увечьем, прочим). Из указанной нормы усматривается, что участие родителей в дополнительных затратах на ребенка презюмируется.
Возмещение части дополнительных затрат на ребенка может быть инициировано тем из родителей, кто такие затраты совершил или планирует совершить. Требование о таком возмещении может быть заявлено второму из родителей во внесудебном порядке (например, путем письменного обращения) либо в судебном (путем обращения в суд с исковым заявлением о взыскании дополнительных затрат на ребенка). Обращение во внесудебном порядке не является обязательным, но рекомендуется, так как, во-первых, при его удовлетворении будут минимизированы временные и материальные ресурсы, связанные с судебной тяжбой. Во-вторых, в случае отказа (игнорирования) в его удовлетворении при обращении в суд можно будет дополнительно обосновать нарушение прав ребенка, прилагая копию такой переписки в качестве доказательства.
Важно, что обращение в суд о взыскании дополнительных затрат на ребенка может иметь место не единожды, так как такие затраты могут возникать много раз, исходя из потребностей ребенка на разных периодах взросления.
Кроме того, перечень оснований для взыскания дополнительных затрат на ребенка не носит исчерпывающий характер, что усматривается из части 1 статьи 185 СК Украины, а также было отмечено в правовой позиции Верховного Суда Украины, сформированной в постановлении от 13 сентября 2017 года по делу № 6-1489цс17. В частности, разъяснено, что положения части 1 статьи 185 СК Украины касаются особенных обстоятельств, примерный перечень которых изложен в этой статье. К таким особенным обстоятельствам закон относит прежде всего случаи, когда содержание ребенка требует от родителей дополнительных затрат, в том числе в связи с развитием некоторых его способностей. Определение таких особенных обстоятельств относится к компетенции суда, и они являются индивидуальными в каждом конкретном случае.
Также важно отметить, что 8 февраля 2020 года вступил в силу Закон № 460-IX от 15 января 2020 года, которым производство о взыскании дополнительных затрат на ребенка отнесено к перечню дел, рассматриваемых в упрощенном порядке. Соответственно, такие дела теперь рассматриваются в рамках разумных сроков, но не более 60 дней с момента открытия производства по делу, что позволяет рассчитывать на более оперативную защиту прав ребенка.
Материал доступен по ссылке: https://pravo.ua/articles/dogovor-darenija-ne-zamenjaet-dogovor-o-prekrashhenii-prava-na-alimenty/
Загальновідомо, що з 06 квітня посилено карантинні заходи, за знаходження без маски у громадських місцях передбачено адміністративну відповідальність, штраф від 17000 до 34000 гривень. Саме це змушує людей вдягати та носити маски, але деякі взагалі не мають можливості придбати маску, бо їх або немає, або у людини немає грошей, бо ціна є завищеною в багато разів.
Людей штрафують постійно, наприклад, в Києві станом на 09 квітня поліцією вже складено 622 протоколи за порушення правил карантину, які стосується саме роботи деяких суб’єктів під час карантину, наприклад, торгівля кавою, будівельними матеріалами.
З одного боку, скласти протокол не складно, а з іншого потрібно пам’ятати про те, що протокол має бути складений правильно, щоб суд таки наклав штраф на порушника карантинних умов. Мова йде про дотримання вимог ст. 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Стаття 44-3 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України “Про захист населення від інфекційних хвороб”, іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Моніторинг Єдиного державного реєстру судових рішень показує, що в більшості випадків суд:
Особливо багато справ саме повертають з суду з метою доопрацювання і належного оформлення працівниками поліції.
Після посилення карантинних заходів з 06 квітня усі чекають, як будуть все-таки стягувати штраф з людей за знаходження без маски в громадських місцях?
І вже 8 квітня винесена перша постанова із вказаного вище питання, яка на мою думку, стане основою формування судової практики щодо питання притягнення людей до відповідальності за не носіння маски http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88663910.
Особу намагалися притягнути до адміністративної відповідальності саме за те, що він був без маски. Але суд зазначив, що в матеріалах справи відсутні, докази, які б підтверджували, що особа відповідно до закону за власні кошти зобов`язаний придбати чи виготовити засіб індивідуального захисту, зокрема респіратор або захисну маску, чи йому було профінансовано витрати на придбання чи виготовлення засобів індивідуального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів і при таких умовах він порушив заборону до 24 квітня 2020 р. з 6 квітня 2020 р. перебувати в громадських місцях без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіратора або захисної маски, у тому числі виготовлених самостійно.
Як вбачається зі змісту постанови, чоловік пояснив, що він не мав змоги придбати в селі захисну маску чи виготовити її, тому перебував на зупинці громадського транспорту без маски на обличчі, про що жалкує, розкаюється у вчиненому. Безкоштовно маску йому ніхто не пропонував. Суд закрив цю справу за відсутністю в діях особи складу та події адміністративного правопорушення.
Сподіваюсь, що така судова практика і ненакладення штрафів судом, стане поштовхом для державної влади забезпечувати людей масками.
Можна підсумувати, поліція активно штрафує українців за порушення карантинних правил, проте аналіз судової практики показує, що в більшості випадків з людей не стягують такі надмірно завищенні штрафи через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, або неналежне оформлення протоколів, або суд обмежується усним попередженням.
Але, ми маємо пам’ятати про своє здоров’я та здоров’я наших рідних і близьких, тому варто дотримуватися карантинних правил.
Підпишіться на нашу розсилку