«Мистецтво є одним із засобів єднання людей», – відзначав Л.М. Толстой.
Адвокатське об’єднання «LexArs» повідомляє про відкриття нової практики, яка об’єднала професіоналів та експертів у незвичайній галузі – АРТ право (ART law).
«Арт-бізнес в Україні має значний потенціал, але переповнений прогалинами у регулюванні, що позначається на його русі до успішного конкурентоспроможного ринку», – коментує передумови відкриття практики Трофимчук Світлана, керуючий партнер Адвокатського об’єднання «LexArs».
«Більше того, мистецтво – це невід’ємна частина життя, яка за певних обставин (планування інвестицій, спадкування, зміна місця проживання колекціонера, поділ майна подружжя, тощо) потребує кваліфікованої правової допомоги», – зазначає пані Трофимчук.
Правова визначеність у сфері мистецтва надасть можливість як представникам арт-бізнесу (арт-дилерам, художникам, посередникам), так і поціновувачам мистецтва (колекціонерам) повноцінно не тільки насолоджуватися мистецтвом, а і використовувати його як інвестиційний ресурс, монетизувати його та вивести національний арт-простір на новий рівень.
За новинами практики слідкуйте на сторінці Адвокатського об’єднання «LexArs» у Facebook та Instagram.
Керуючий партнер LexArs Світлана Трофимчук взяла участь у семінарі “Міфи і реалії корпоративної розвідки”, який проводився Асоціацією професіоналів корпоративної безпеки України 12.02.2020. На семінарі були обговорені важливі теми стосовно ділової репутації майбутнього партнера, а також безпечної і продуктивної співпраці. А також отримали відповідь на головне запитання – краще займатися розвідкою самому чи звернутися до професіоналів?
Юлія Сидорчук
Партнер АО «LexArs», к.ю.н., адвокат
Адвокати, у першу чергу, мають завжди тримати руку на пульсі, тобто слідкувати за змінами в законодавстві. Верховна Рада України нового скликання восени 2019 року працювала у турборежимі, як наслідок, було прийнято ряд важливих законів для суспільства і відповідно внесено зміни до кримінального процесуального законодавства.
Зокрема, було прийнято закон про викривачів корупції, про реформування органів прокуратури, щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів тощо.
У 2019 році було внесено 9 (дев’ять) разів зміни до Кримінального процесуального кодексу України. У цьому огляді ми детальніше розглянемо деякі зі змін кримінального процесуального законодавства.
1. Однією з несподіванок, і реальним кроком в захисті прав підозрюваних осіб, стало прийняття рішення Конституційним судом України № 7-р/2019 від 25 червня 2019 р. у справі № 3-68/2018 (3846/17, 2452/18, 3657/18, 347/19) за конституційними скаргами Ковтун Марини Анатоліївни, Савченко Надії Вікторівни, Костоглодова Ігоря Дмитровича, Чорнобука Валерія Івановича щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини п’ятої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України. Вказаним рішенням визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини п’ятої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України, яким передбачено, що запобіжні заходи у вигляді особистого зобов’язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-1, 258-258-5, 260, 261 Кримінального кодексу України. Так, положення частини п’ятої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Отже, до підозрюваних осіб у злочинах з політичною складовою та деяких злочинів у сфері громадської безпеки може бути застосовано будь-який запобіжний захід, а не тільки тримання під вартою.
2. Так, Рішенням Конституційного суду України № 4-р/2019 у справі № 3-208/2018(2402/18) від 13 червня 2019 р. визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини другої статті 392 Кримінального процесуального кодексу України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Ч. 2 ст. 392 КПК України має тепер наступну редакцію «Ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті».
Отже, тепер своєчасний апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є ефективною та оперативною (дієвою) перевіркою правомірності обмеження конституційного права особи на свободу на стадії судового розгляду.
3. 18 вересня 2019 р. прийнято закон, яким внесено зміни до деяких законодавчих актів України щодо початку роботи Вищого антикорупційного суду. Закон визначає, що підсудність Вищого антикорупційного суду як суду першої, апеляційної інстанцій, слідчих суддів поширюється на кримінальні провадження, відомості про які внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань з дня початку роботи цього суду. Водночас, ця норма не поширюється на кримінальні провадження, досудове розслідування у яких здійснює або здійснювало Національне антикорупційне бюро та закінчили прокурори Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
Відповідно до закону, до ВАКС передаються усі кримінальні провадження, досудове розслідування у яких завершено прокурорами САП і судовий розгляд яких судами першої, апеляційної інстанцій не завершено до дня початку роботи Вищого антикорупційного суду.
4. У вересні минулого року було прийнято ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури». Зокрема, внесено зміни до перехідних положеннях КПК України у розділі XI «Перехідні положення», у пункті 1: абз. 2 викладено в такій редакції: «У разі неможливості закінчити досудове розслідування у таких провадженнях до спливу дворічного строку, а так само за наявності інших передбачених законом підстав питання про доручення його здійснення іншим органам досудового розслідування вирішується в установленому цим Кодексом порядку. Передача кримінальних проваджень до Державного бюро розслідувань здійснюється з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про Державне бюро розслідувань». У тексті Кодексу слова «Генеральна прокуратура України», «регіональна прокуратура» і «місцева прокуратура» в усіх відмінках і числах замінити відповідно словами «Офіс Генерального прокурора», «обласна прокуратура» і «окружна прокуратура» у відповідному відмінку і числі.
5. 1 січня 2020 року набув чинності Закон «Про внесення змін до закону України «Про запобігання корупції» щодо викривачів корупції». У зв’язку із прийняттям вказаного закону було внесено ряд зміни до КПК України. Кодекс доповнено поняттям викривач, статтю 60 доповнено частиною третьою такого змісту: «3. Заявник, який є викривачем, крім передбачених цією статтею прав, має право в порядку, встановленому Законом України «Про запобігання корупції», отримувати інформацію про стан досудового розслідування, розпочатого за його заявою чи повідомленням. Інформація надається слідчим або прокурором у строк не більше п’яти днів з моменту подання заяви». Необхідно зазначити, що назву глави 9 викладено в наступній редакції: «Глава 9. Відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні, цивільний позов, виплата винагороди викривачу» і цю главу доповнено статтею 130-1, якою передбачений порядок виплати винагороди викривачу. Водночас, статтю 214 КПК України доповнено ч. 9 такого змісту: «9. Слідчий протягом 24 годин з моменту внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань у письмовій формі повідомляє Національне агентство з питань запобігання корупції про початок досудового розслідування за участю викривача, підставу початку досудового розслідування та інші відомості, передбачені частиною п’ятою цієї статті. Копія зазначеного повідомлення Національному агентству з питань запобігання корупції надається викривачу».
6. 16 жовтня 2019 р. набув чинності Закон України № 187-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих положень кримінального процесуального законодавства», яким передбачено наступні зміни:
– змінено порядок призначення експертизи, що передбачає право сторін кримінального провадження самостійно залучати експерта для проведення експертизи, а також визначено порядок його залучення слідчим суддею за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених ст. 244 КПК;
– скасовано обов’язковість оголошення прокурором повного тексту обвинувального акта,
– надано слідчому судді, суду при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою права не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо тяжкого або особливо тяжкого корупційного злочину;
– внесено зміну до ст. 349 КПК, якою передбачено, що головуючий для визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, має надати сторонам право оголосити вступні промови в яких має зазначатися, якими доказами сторона підтверджуватиме наведені нею обставини, порядок дослідження доказів;
– доповнено перелік обов’язкових складових змісту угоди про визнання винуватості умовами застосування спеціальної конфіскації;
– впроваджено можливість Генерального прокурора (виконувач обов’язків Генерального прокурора), його заступника, керівника регіональної прокуратури доручити іншим прокурорам здійснити письмове повідомлення про підозру особам, визначеним ч. 1 ст. 481 КПК (депутатам, адвокатам, суддям тощо).
7. Так, згідно із ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів» КПК України доповнено статтею 88-1. Недопустимість доказів, отриманих у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави «1. Докази, отримані від відповідача у позовному провадженні у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, не можуть бути використані на підтвердження винуватості підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень».
Зміни законодавства є неминучими. Як бачимо, адвокатам, потрібно постійно слідкувати за змінами законодавства, адже це є одним із показників компетентності.
Партнер, адвокат LexArs Юлія Сидорчук взяла участь у круглому столі на тему «Гарантії адвокатської діяльності», який проводився з метою презентації Аналізу національного законодавства щодо процесуальних гарантій адвокатської діяльності та захисту прав адвокатів в Україні з огляду на стандарти, рекомендації та найкращі практики Ради Європи, підготовленого міжнародним експертом Ради Європи, адвокатом, членом Ради адвокатських асоціацій і правових товариств Європи (CCBE) Джонатаном Голдсмітом.
Голова Комітету ВРУ з питань правової політики Андрій Костін зазначив, що рівень професійної адвокатури високий. Адвокатура сильніше обвинувачення. Адвокати активно дискутували та висловлювали свої думки щодо втручання правоохоронних органів у діяльність адвоката, зокрема, порушення конфіденційності, говорили про необхідність рівності учасників процесу, про те, що для того, щоб притягнути людину до відповідальності правоохоронці тиснуть на адвоката, проводять незаконні в нього обшуки, тощо.
Такі заходи допомагають піднімати актуальні проблеми і шукати шляхи їх вирішення.
Юрій Татач
Юрист АО “LexArs”
На сьогоднішній день в Україні аліменти на дитину присуджуються на користь того з батьків, з ким проживає дитина. Проте, враховуючи життєві обставини, іноді буває так, що дитина припиняє проживати разом з одержувачем аліментів, починаючи проживати з іншим із батьків, який (яка) за рішенням суду про стягнення аліментів є платником таких аліментів. У такому випадку виникає ситуація, за якої платник аліментів здійснює фактичне утримання дитини, яка з ним проживає, та разом з тим, сплачує аліменти на користь одержувача аліментів, з яким дитина не проживає. Таким чином, можна стверджувати, що виконання обов’язку щодо утримання дитини у такого платника аліментів здійснюється двічі, чим порушуються його законні права.
В цій статті ми розглянемо правовий механізм скасування (припинення) сплати аліментів на користь одержувача аліментів, з яким не проживає дитина.
Перш за все, варто зазначити, що порядок утримання батьками своїх дітей та сплати аліментів на дитину врегульований главою 15 Сімейного кодексу України (далі – «СК»). Узагальнюючи положення глави 15 СК, можна резюмувати, що аліменти за своєю правовою природою мають дуалістичний характер: з однієї сторони аліменти – це обов’язок батьків щодо участі в утриманні дитини, а з іншої сторони – право того з батьків, з ким проживає дитина.
В той же час, якщо зобов’язання щодо утримання дитини є безумовним обов’язком батьків, то право на отримання аліментів в інтересах дитини має тільки той з батьків, з ким проживає дитина. Враховуючи дану особливість, у випадку, якщо на користь одного з батьків були стягнуті аліменти, після чого припинилось проживання дитини з цим з батьків, право на отримання аліментів для даної особи – припиняється.
Таким чином, якщо дитина фактично не проживає з отримувачем аліментів, то правові підстави для сплати таких аліментів відсутні. В такому випадку, за бажанням платника аліментів, може бути ініційовано судовий спір щодо скасування аліментів на утримання дитини.
Зазначимо, що судова практика свідчить про непоодинокі випадки звернень до суду з вимогами про скасування сплати аліментів на підставі ст. 197 СК, що є помилковим, оскільки вказана стаття передбачає можливість звільнення від сплати саме заборгованості зі сплати аліментів, яка була накопичена, та від якої особа може бути звільнена за умови доведення обставин, на підставі яких суд може звільнити платника аліментів від сплати заборгованості зі сплати аліментів за відповідний період. Проте, звільнення від сплати заборгованості зі сплати аліментів жодним чином не звільняє від обов’язку щодо утримання дитини та сплати аліментів в подальшому. Тому, звертаємо увагу, що звільнення від сплати аліментів здійснюється саме на підставі ч. 3 ст. 181 СК, яка встановлює умову права на отримання аліментів тим з батьків в інтересах дитини, з яким проживає дитина.
В цій категорії справ основним предметом доказування є фактичне місце проживання дитини, оскільки від цього залежить наявність у одного з батьків права на стягнення аліментів. Доказами, які підтверджують проживання дитини з одним з батьків та які приймаються судом до уваги можуть бути:
– довідка про реєстрацію місця проживання дитини;
– довідка квартального/вуличного/будинкового комітету/ОСББ;
– акт обстеження місця проживання дитини;
– довідка з місця навчання дитини (цією довідкою може бути підтверджено як і місце проживання дитини, так і факт догляду та піклування за дитиною тільки одного з батьків);
– показання свідків, які можуть підтвердити факт проживання дитини з одним з батьків (родичі, які також беруть участь у вихованні дитини (баба, дід), сусіди за місцем проживання дитини, працівники освітнього закладу, де навчається дитина (вчителі в школі, вихователі в дошкільному закладі освіти);
– інші докази, які можуть підтвердити факт проживання дитини з одним з батьків за відповідний період.
Варто також зазначити, що наявність вирішеного спору (та судового рішення) про визначення місця проживання дитини не є обов’язковим та не вимагається при розгляді спорів цієї категорії.
Додатково, звертаємо увагу, що у випадку виконання рішення суду про стягнення аліментів на підставі виконавчого документу, для правомірного зупинення сплати аліментів до винесення рішення по суті справи, рекомендується разом з позовною заявою подавати заяву про вжиття заходів забезпечення позову, шляхом зупинення стягнення аліментів на підставі виконавчого документу (у випадку стягнення аліментів на підставі судового наказу заявляється вимога про відкликання судового наказу).
Суди розглядають такі вимоги як основну (про скасування аліментів) та похідну (про призупинення сплати аліментів на період розгляду справу), а тому позитивна судова практика свідчить про можливість застосування такого способу забезпечення позову за умови належного обґрунтування необхідності застосування заходів забезпечення позову відповідно до процесуального законодавства.
Основні аргументи, на які необхідно звернути увагу суду при поданні заяви про вжиття заходів забезпечення позову, є:
1. нецільове використання аліментів, призначених для дитини, що як наслідок призводить до порушення прав дитини (поки дитина перебуває з заявником, отримувач аліментів отримує та витрачає гроші не за цільовим призначенням);
2. погіршення майнового стану платника аліментів, що в свою чергу, призводить до порушення прав дитини (кошти, які перераховуються на користь отримувача аліментів могли б бути витраченими на потреби дитини);
3. ускладнення поновлення порушених прав та повернення безпідставно набутих коштів отримувачем аліментів;
4. відсутність негативних наслідків для відповідача при застосуванні такого заходу забезпечення позову.
Судова практика також свідчить про наявні позитивні рішення по цій категорії справ, в яких разом із задоволенням вимог про скасування аліментів, позивач також звільнявся від сплати заборгованості зі сплати аліментів за період, коли дитина проживала окремо від отримувача аліментів (http://reyestr.court.gov.ua/Review/75898488). Проте, звертаємо увагу, що у випадку самовільної несплати аліментів за періоди протягом яких дитина не проживала з отримувачем аліментів, до платника аліментів можуть бути застосовані засоби примусу в порядку здійснення виконавчого провадження.
Одночасно з позовом про скасування аліментів можуть бути також заявлені вимоги про стягнення «зустрічних» аліментів. Враховуючи те, що право на отримання аліментів залежить від умови проживання дитини з одним із батьків, то при переході дитини на постійне проживання від одного з батьків до іншого, до такого з батьків переходить також і право на отримання аліментів. Судова практика підтверджує застосовність такого підходу та містить судові рішення, якими такі вимоги були задоволені (http://reyestr.court.gov.ua/Review/76228428).
Резюмуючи вищевикладене можна зазначити, що при зміні місця проживання дитини від отримувача аліментів до платника, отримувач аліментів втрачає підстави для їх отримання, а платник не тільки звільняється від обов’язку по сплаті аліментів, а ще і набуває право на їх отримання. Наразі, в Україні існує ефективний правовий механізм за допомогою якого аліменти, які сплачуються на користь отримувача, з яким не проживає дитина, можуть бути скасовані в судовому порядку.
Керуючий партнер Адвокатського об‘єднання «LexArs» Світлана Трофимчук та Президент Федерації бойового самбо України Ельхан Велієв підписали договір про партнерство, який є логічним результатом багаторічної співпраці. Відтепер, підтримку у правових питаннях спортсменам будуть надавати адвокати та юристи АО «LexArs».
«Для нас честь – співпраця з такими потужними партнерами, у всіх сенсах цього слова. Також, це додаткова можливість для виведення практики спортивного права в нашій компанії на новий рівень. До речі, хочу зазначити, що напередодні прийдешнього 2020 року спортсмени Федерації бойового самбо України здобули перемогу на Чемпіонаті Світу з бойового самбо, з чим ми їх щиро вітаємо!», – коментує Світлана Трофимчук.
В свою чергу, Ельхан Велієв зазначає, що: «За багато років дружби та співпраці Трофимчук Світлана та її команда неоднорозаво підтверджували свій професіоналізм в питаннях правового супроводу наших спортсменів. Ця угода ще раз підтверджує рівень нашої довіри та бажання закріпити професійні взаємозв‘язки з АО «LexArs».
Підпишіться на нашу розсилку