Олена Сібірцева
Адвокат, партнер АО «LexArs»
Питання визначення місця проживання дитини має свої особливості як і більшість сімейних спорів. Зазначене пояснюється тим, що практика сімейного права в цілому пов’язана із питаннями особистого характеру учасників правовідносин, розв’язання яких потребує не тільки кваліфікованої правової експертизи, а і психологічної підтримки, в окремих питаннях медіації, тощо. Спір між батьками щодо визнання місця проживання дитини зачіпає інтереси ще одного суб’єкта правовідносин – дитини. При цьому малолітній чи неповнолітній є найбільш уразливим учасником, зважаючи на непросту психологічну ситуацію, яка виникає внаслідок конфлікту між батьками, кожен з яких є для нього близькою особою.
Найкращі інтереси дитини – відправна точка у спорах щодо дітей
Конвенцією про права дитини, прийнятою 44-ю сесією Генеральної асамблеї ООН 20 листопада 1989 року проголошено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Національне законодавство також відображає принцип пріоритетності прав та інтересів дитини, зокрема, статтею 7 Сімейного кодексу України (далі – СК України) закріплено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
При цьому, Закон України «Про охорону дитинства» визначає, що забезпечення найкращих інтересів дитини – дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров’я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
Щодо питання про визначення місця проживання дитини, ч. 1 ст. 161 СК України закріплено, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.
Складові інтересу дитини відповідно до практики ЄСПЛ
Європейський суд з прав людини у ряді своїх рішень дав тлумачення поняттю інтересу дитини та визначив критерії із яких такий інтерес складається.
Так, у рішенні ЄСПЛ у справі «Мамчур проти України» від 16.07.2015 р. (заява № 10383/09) зауважено, що «…при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв’язків із сім’єю, крім випадків, коли сім’я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним…Суд має встановити, чи провели національні суди всебічне дослідження сімейної ситуації та цілого ряду факторів – зокрема, фактичного, емоційного, психологічного, матеріального та медичного характеру, – та пропорційно і обґрунтовано оцінили відповідні інтереси кожної особи, незмінно враховуючи, яке рішення може бути найкращим для дитини. На практиці може існувати частковий збіг у зв’язку із необхідністю наявності відповідних та достатніх підстав для виправдання заходу щодо піклування про дитину (параграф 102)».
Також, у рішенні ЄСПЛ у справі «М.С. проти України» від 11.07.2017 р. (заява № 2091/13) аналогічно роз’яснено, що: «Безсумнівно, врахування того, що слугує найкращим інтересам дитини, має вирішальне значення в кожній справі такого типу. Наразі існує широкий консенсус – включаючи в міжнародному праві – на підтримку ідеї того, що в усіх рішеннях щодо дітей мають переважати їхні найкращі інтереси. При визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, в найкращих інтересах дитини зберегти її зв’язки з сім’єю, окрім випадків, коли доведено, що сім’я непридатна або явно дисфункціональна; і по-друге, в найкращих інтересах дитини забезпечити її розвиток в безпечному, надійному і стабільному середовищі та в середовищі, що не є дисфункціональним (параграфи 75, 76)».
Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі «Савіни проти України» від 18.12.2007 р. (заява № 39948/06) судом зауважено, що: «…при винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з’ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров’я … Крім того, оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз’єднання сім’ї, Суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки), і чи мали заінтересовані сторони, зокрема батьки, достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання … Суд також повинен врахувати, чи самим дітям було надано можливість висловити свою думку, коли цього вимагали обставини (параграфи 50, 51)».
Національна судова практика
Аналогічні висновки, в тому числі обґрунтовані наведеною вище судовою практикою, містяться у постановах Верховного Суду (наприклад, Постанова ВС від 05.06.2019 р. у справі № 182/2037/17, Постанова ВС від 16.01.2019 р. та від 04.09.2019 р. у справі № 487/2480/17, Постанова ВС від 11.09.2019 р. у справі № 285/1429/17, Постанова ВС від 06.06.2019 р. у справі № 495/2106/17).
Із вищенаведеного вбачається, що думка дитини та її інтереси, що виражаються у ряді психологічних чинників (ставлення до батьків, взаємозв’язок із родиною, безпечність середовища, наявність чи відсутність емоційної підтримки від батьків, тощо) є переважаючими факторами при здійсненні захисту прав та інтересів дитини.
У Постанові Верховного Суду від 24.04.2019 р. у справі № 300/908/17 зазначено, що відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання. Таким чином, з досягненням віку 10 років у дитини з’являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. Лише в разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу – матері, батька, дитини можна досягти миру і згоди.
Проте, на практиці думка дитини, яка може її висловити, далеко не завжди залежить від її віку та рівня розвитку. Як правило, під час уже існуючого конфлікту між батьками дитина підпадає під вплив батьків (часто свідомо маніпулятивний), залежність від думки одного із батьків, навіювання страхів батьком чи матір’ю, боязнь втратити любов одного із батьків, тощо. Відповідно, за таких обставин, об’єктивність думки та інтересів дитини, висловлених нею у суді та/або органі опіки та піклування є сумнівною та не може слугувати достатнім доказом у справі про визначення місця проживання дитини.
У зв’язку із вищевказаним, важливою складовою при вирішенні спорів про визначення місця проживання дитини є психологічне обстеження (дослідження) дитини. Вказане дослідження може здійснюватися як у позасудовому порядку (шляхом звернення до психолога, обраного одним із батьків, або спільно), так і в судовому порядку (шляхом звернення до суду із клопотанням про призначення психологічної експертизи та її призначення ухвалою суду).
Психологічне дослідження дитини: позасудовий порядок
Психологічне дослідження (обстеження) дитини у позасудовому порядку має свої переваги. Вказане дослідження може бути розпочато на початку конфлікту між батьками (ще до звернення до суду) та мати на меті попередження чи усунення психотравмувальних наслідків для дитини на початковому етапі. При цьому, таке дослідження може тривати і до моменту повного вирішення конфлікту між батьками та визначення місця проживання дитини з одним із них. Переважно таке дослідження ініціюється одним із батьків із залученням дитини та іншого із батьків, що дозволяє об’єктивно оцінити усі чинники, що мають вплив на психоемоційний стан дитини.
При проведенні таких досліджень на розгляд доцільно поставити наступний орієнтовний перелік питань, який підлягає уточненню залежно від кожної конкретної ситуації:
Непоодинокими є випадки, коли батьки не доходять консенсусу у виборі психолога для дитини або проведенні такого дослідження в цілому. Передумовами зазначеного можуть слугувати взаємна недовіра, острах налаштування дитини одним із батьків проти іншого під час дослідження, необ’єктивність психолога у частині прихильності до одного з батьків, тощо.
Задля уникнення негативних наслідків для дитини у такому випадку функціонують органи опіки та піклування, а також спеціалізовані державні центри, які сприяють захисту прав та інтересів дитини.
Відповідно до ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов’язковою є участь органу опіки та піклування. При цьому орган опіки і піклування та працівники відповідної служби у справах дітей мають повноваження щодо проведення бесіди з дитиною та батьками з метою забезпечення якнайкращих інтересів дитини (див. Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затверджений Постановою КМУ від 24.09.2008 р. № 866).
В свою чергу, для оцінки психоемоційного стану та потреб дитини органи опіки та піклування можуть рекомендувати батькам звернення до державних установ, до роботи у яких залучені фахівці у галузі психології. Так, наприклад, на території м. Києва діє Міський центр дитини Служби у справах дітей та сім’ї виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Вказаний центр розглядає питання, пов’язані із діяльністю служб у справах дітей, компетентний здійснювати оцінку потреб дитини та її соціального оточення. Звернення до подібного роду установ може мати місце і за заявою одного або обох батьків (без попереднього отримання рекомендації органу опіки та піклування). Обрання такого способу психологічного обстеження дитини дозволяє батькам дещо мінімізувати сумніви у заангажованості спеціаліста, який обраний одним із батьків, скорочує витрати на проведення такого дослідження, і головне забезпечує можливість встановлення психологічного стану дитини, що є основною ціллю такого звернення.
Психологічне дослідження дитини: судовий порядок
Психологічне обстеження дитини може бути здійснено і у судовому порядку за клопотанням однієї із сторін, що прямо передбачено ст.ст. 102, 103 Цивільного процесуального кодексу України.
Призначення психологічної експертизи судом може мати місце якщо сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Як вбачається із Наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень № 53/5 від 08.10.1998 р. приблизним переліком питань, який може бути поставлений для проведення такої експертизи є:
Вказаний перелік питань може бути розширено, що залежить від конкретної ситуацій та обставин, що виникли під час спору (див., наприклад, ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 27.02.2018 р. у цивільній справі № 758/12721/16-ц; ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 07.12.2018 р. у цивільній справі № 756/1164/18, ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 18.05.2018 р. у цивільній справі № 755/17672/17).
На наш погляд, недоліком обрання судової експертизи як інструменту захисту прав дитини є часовий критерій. У випадку, якщо обстеження дитини у позасудовому порядку не здійснювалося, проведення судової експертизи може, по-перше, не мати ефективного результату для самої дитини. Зазначене пояснюється тим, що існуючий між батьками конфлікт та його вплив на дитину може мати уже незворотній характер та неможливість проведення превентивних заходів його існування на дитину (з урахуванням часу звернення до суду, розгляду питання про призначення експертизи, призначення часу такої експертизи та її проведення, які є тривалими). По-друге, результати судової експертизи з плином часу перебування дитини у конфліктному середовищі можуть мати необ’єктивний характер, зважаючи на вплив одного із батьків, загострення конфлікту між батьками, тривалий судовий розгляд, під час якого батьки можуть змінювати місце проживання дитини, не надавати можливості спілкуватися із дитиною один одному, тощо.
Тому, з точки зору захисту прав та інтересів дитини (а не виключно отримання доказу у справі) доцільно поєднувати позасудовий і судовий порядок психологічного обстеження дитини. Вказане дозволить попередити негативні наслідки психоемоційного характеру для самої дитини, ослабити стресовий вплив зміни звичного для дитини середовища (пов’язаного із тим, що один із батьків починає проживати окремо) та перевірити отримані докази у справі у сукупності, якщо існують сумніви у їх відокремленій оцінці.
Отже, міжнародне та національне законодавство, практика ЄСПЛ та національних судових органів наразі єдині у тому, що інтереси та думка дитини є превалюючими при вирішенні спорів щодо її життя. При цьому поняття інтересу та думки дитини містять психологічну складову, якій має надаватися належна увага при вирішенні спорів (в т.ч., про визначення місця проживання дитини). Об’єктивним та необхідним інструментом для отримання доказів, які б свідчили на перевагу дитини, є психологічне дослідження (обстеження, експертиза), здійснені фахівцем у галузі психології із залученням усіх учасників спірної ситуації – дитини та обох батьків, яке може мати місце як у позасудовому, так і судовому порядку.
Підпишіться на нашу розсилку