Юрій Татач
Юрист АО «LexArs»
(публикуется на языке оригинала)
Законом України № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі – «Закон»), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, були внесені зміни до процесуального законодавства України. В цій статті ми розглянемо ключові зміни щодо касаційного порядку оскарження судових рішень в цивільній юрисдикції.
Головні зміни в порядку касаційного оскарження стосуються саме підстав на таке оскарження. Якщо раніше, для касаційного оскарження достатньою підставою було неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, без будь якої конкретизації щодо таких порушень, то з 08 лютого цього року порушення норм матеріальних та процесуальних може розцінюватись як підстава на касаційне оскарження виключно у випадках:
– якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
– якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
– якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
– якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі – «ЦПК»).
З 08 лютого 2020 року розширено категорію справ, які не підлягають касаційному оскарженню. Якщо до набрання чинності Закону, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК охоплював тільки малозначні справи, як справи, які не підлягають касаційному оскарженню, то в новій редакції ЦПК дана норма доповнена справами з ціною позову, що не перевищує двохсот п’ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (з урахуванням виключень, які передбачені даним пунктом статті 389 ЦПК).
Правова конструкція, яка була додана в частину 4 статті 389 ЦПК, на нашу думку, суттєво змінить права осіб, які не брали участь у справі, зокрема, щодо касаційного оскарження рішень суду такими суб’єктами. Додані положення надали можливість особам, які не брали участі в справі, оскаржувати рішення суду апеляційної інстанції, якщо в таких рішення були вирішені питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов’язків такої особи. В той же час, недосконале формулювання цієї норми в попередній редакції позбавляла вказаних суб’єктів на касаційне оскарження в окресленому випадку.
В силу зміни підстав на касаційне оскарження, змінились також і вимоги до форми та змісту касаційної скарги. Безпосередніх змін зазнав пункт 5 ч. 2 ст. 392 ЦПК. Якщо до набрання чинності змін до ЦПК вказаний пункт передбачав обов’язок вказувати в тексі касаційної скарги інформацію про те, в чому полягає неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, то в новій редакції такий обов’язок залишився, але він був конкретизований щодо конкретних підстав касаційного оскарження. Для зручності сприйняття нижче подаємо зміни, які набрали чинності в новій редакції, цитатою з ЦПК:
«5) підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень);»
В новій редакції ЦПК змінились строки на вирішення питань стосовно відкриття касаційного провадження, відмови у відкритті касаційного оскарження та залишення касаційної скарги без руху. Такий строк був збільшений з 10 днів до 20 днів.
Змінами, також, була доповнена стаття 394 ЦПК. До набрання чинності змін до ЦПК питання щодо відкриття касаційного провадження (відмови та залишення скарги без руху) вирішував призначений суддя-доповідач по справі. В новій редакції ЦПК ці питання вирішується колегією суддів у складі трьох суддів.
В пункті 5 ч. 2 ст. 392 ЦПК законодавець конкретизував, що у разі подання касаційної скарги на підставах п. 1 ч. 2 ст. 389 ЦПК (в редакції від 08 лютого 2020 року) суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
В частині 4 цієї ж статті, законодавець конкретизує підстави для визнання касаційної скарги на оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
В новій редакції статті 396 ЦПК були додані дві підстави для закриття касаційного провадження. Відповідно до цих пунктів, касаційне провадження закривається, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом. Ще один випадок, у якому можливе закриття касаційного провадження, виникає, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
В новій редакції ЦПК, з підстав для повного або часткового скасування рішень і передачі справи повністю або частково на новий розгляд або для продовження розгляду, було вилучено як підставу для скасування норму передбачену п. 7 ч. 1 ст. 411 ЦПК, відповідно до якої підставою є випадки, коли суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Натомість, таку підставу було додано до ч. 3 ст. 411 ЦПК, в якій закріплені підстави та умови скасування та направлення справи на новий розгляд за встановленням порушень норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
Наостанок зазначимо, що до статті 414 ЦПК було додано частину 4, відповідно до якої, у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства) суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
Окреслені зміни до порядку касаційного оскарження судових рішень має на меті підвищити ефективність роботи Верховного суду, як суду касаційної інстанції в цивільному судочинстві та усунути недоліки, які мали місце в попередній редакції ЦПК.
«Искусство является одним из средств единения людей», – отмечал Л. Толстой.
Адвокатское объединение «LexArs» сообщает об открытии новой практики, которая объединила профессионалов и экспертов в необычной области – АРТ право (ART law).
«Арт-бизнес в Украине имеет значительный потенциал, но переполнен пробелами в регулировании, что сказывается на его движении к успешному конкурентоспособному рынку», – комментирует предпосылки открытия практики Трофимчук Светлана, управляющий партнер Адвокатского объединения «LexArs».
«Более того, искусство – это неотъемлемая часть жизни, которая при определенных обстоятельствах (планирование инвестиций, наследование, смена места жительства коллекционера, раздел имущества супругов и т.д.) нуждается в квалифицированной правовой помощи», – отмечает госпожа Трофимчук.
Правовая определенность в сфере искусства позволит как представителям арт-бизнеса (арт-дилерам, художникам, посредникам), так и ценителям искусства (коллекционерам) полноценно не только наслаждаться искусством, а и использовать его как инвестиционный ресурс, монетизировать его и вывести национальное арт пространство на новый уровень.
За новостями практики следите на странице Адвокатского объединения «LexArs» в Facebook и Instagram.
Управляющий партнер LexArs Светлана Трофимчук приняла участие в семинаре «Мифы и реалии корпоративной разведки”, который проводился Ассоциацией профессионалов корпоративной безопасности Украины 12.02.2020. На семинаре были обсуждены важные темы о деловой репутации будущего партнера, а также безопасного и продуктивного сотрудничества. А также получили ответ на главный вопрос – лучше заниматься разведкой самому или обратиться к профессионалам?
Юлія Сидорчук
Партнер АО «LexArs», к.ю.н., адвокат
(публикуется на языке оригинала)
Адвокати, у першу чергу, мають завжди тримати руку на пульсі, тобто слідкувати за змінами в законодавстві. Верховна Рада України нового скликання восени 2019 року працювала у турборежимі, як наслідок, було прийнято ряд важливих законів для суспільства і відповідно внесено зміни до кримінального процесуального законодавства.
Зокрема, було прийнято закон про викривачів корупції, про реформування органів прокуратури, щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів тощо.
У 2019 році було внесено 9 (дев’ять) разів зміни до Кримінального процесуального кодексу України. У цьому огляді ми детальніше розглянемо деякі зі змін кримінального процесуального законодавства.
1. Однією з несподіванок, і реальним кроком в захисті прав підозрюваних осіб, стало прийняття рішення Конституційним судом України№ 7-р/2019 від 25 червня 2019 р. у справі № 3-68/2018 (3846/17, 2452/18, 3657/18, 347/19) за конституційними скаргами Ковтун Марини Анатоліївни, Савченко Надії Вікторівни, Костоглодова Ігоря Дмитровича, Чорнобука Валерія Івановича щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини п’ятої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України. Вказаним рішенням визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини п’ятої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України, яким передбачено, що запобіжні заходи у вигляді особистого зобов’язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-1, 258-258-5, 260, 261 Кримінального кодексу України. Так, положення частини п’ятої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Отже, до підозрюваних осіб у злочинах з політичною складовою та деяких злочинів у сфері громадської безпеки може бути застосовано будь-який запобіжний захід, а не тільки тримання під вартою.
2. Так, Рішенням Конституційного суду України № 4-р/2019 у справі № 3-208/2018(2402/18) від 13 червня 2019 р. визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини другої статті 392 Кримінального процесуального кодексу України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Ч. 2 ст. 392 КПК України має тепер наступну редакцію «Ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті».
Отже, тепер своєчасний апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є ефективною та оперативною (дієвою) перевіркою правомірності обмеження конституційного права особи на свободу на стадії судового розгляду.
3. 18 вересня 2019 р. прийнято закон, яким внесено зміни до деяких законодавчих актів України щодо початку роботи Вищого антикорупційного суду. Закон визначає, що підсудність Вищого антикорупційного суду як суду першої, апеляційної інстанцій, слідчих суддів поширюється на кримінальні провадження, відомості про які внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань з дня початку роботи цього суду. Водночас, ця норма не поширюється на кримінальні провадження, досудове розслідування у яких здійснює або здійснювало Національне антикорупційне бюро та закінчили прокурори Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
Відповідно до закону, до ВАКС передаються усі кримінальні провадження, досудове розслідування у яких завершено прокурорами САП і судовий розгляд яких судами першої, апеляційної інстанцій не завершено до дня початку роботи Вищого антикорупційного суду.
4. У вересні минулого року було прийнято ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури». Зокрема, внесено зміни до перехідних положеннях КПК України у розділі XI «Перехідні положення», у пункті 1: абз. 2 викладено в такій редакції: «У разі неможливості закінчити досудове розслідування у таких провадженнях до спливу дворічного строку, а так само за наявності інших передбачених законом підстав питання про доручення його здійснення іншим органам досудового розслідування вирішується в установленому цим Кодексом порядку. Передача кримінальних проваджень до Державного бюро розслідувань здійснюється з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про Державне бюро розслідувань». У тексті Кодексу слова «Генеральна прокуратура України», «регіональна прокуратура» і «місцева прокуратура» в усіх відмінках і числах замінити відповідно словами «Офіс Генерального прокурора», «обласна прокуратура» і «окружна прокуратура» у відповідному відмінку і числі.
5. 1 січня 2020 року набув чинності Закон «Про внесення змін до закону України «Про запобігання корупції» щодо викривачів корупції». У зв’язку із прийняттям вказаного закону було внесено ряд зміни до КПК України. Кодекс доповнено поняттям викривач, статтю 60 доповнено частиною третьою такого змісту: «3. Заявник, який є викривачем, крім передбачених цією статтею прав, має право в порядку, встановленому Законом України «Про запобігання корупції», отримувати інформацію про стан досудового розслідування, розпочатого за його заявою чи повідомленням. Інформація надається слідчим або прокурором у строк не більше п’яти днів з моменту подання заяви». Необхідно зазначити, що назву глави 9 викладено в наступній редакції: «Глава 9. Відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні, цивільний позов, виплата винагороди викривачу» і цю главу доповнено статтею 130-1, якою передбачений порядок виплати винагороди викривачу. Водночас, статтю 214 КПК України доповнено ч. 9 такого змісту: «9. Слідчий протягом 24 годин з моменту внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань у письмовій формі повідомляє Національне агентство з питань запобігання корупції про початок досудового розслідування за участю викривача, підставу початку досудового розслідування та інші відомості, передбачені частиною п’ятою цієї статті. Копія зазначеного повідомлення Національному агентству з питань запобігання корупції надається викривачу».
6. 16 жовтня 2019 р. набув чинності Закон України № 187-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих положень кримінального процесуального законодавства», яким передбачено наступні зміни:
– змінено порядок призначення експертизи, що передбачає право сторін кримінального провадження самостійно залучати експерта для проведення експертизи, а також визначено порядок його залучення слідчим суддею за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених ст. 244 КПК;
– скасовано обов’язковість оголошення прокурором повного тексту обвинувального акта,
– надано слідчому судді, суду при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою права не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо тяжкого або особливо тяжкого корупційного злочину;
– внесено зміну до ст. 349 КПК, якою передбачено, що головуючий для визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, має надати сторонам право оголосити вступні промови в яких має зазначатися, якими доказами сторона підтверджуватиме наведені нею обставини, порядок дослідження доказів;
– доповнено перелік обов’язкових складових змісту угоди про визнання винуватості умовами застосування спеціальної конфіскації;
– впроваджено можливість Генерального прокурора (виконувач обов’язків Генерального прокурора), його заступника, керівника регіональної прокуратури доручити іншим прокурорам здійснити письмове повідомлення про підозру особам, визначеним ч. 1 ст. 481 КПК (депутатам, адвокатам, суддям тощо).
7. Так, згідно із ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів» КПК України доповнено статтею 88-1. Недопустимість доказів, отриманих у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави «1. Докази, отримані від відповідача у позовному провадженні у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, не можуть бути використані на підтвердження винуватості підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень».
Зміни законодавства є неминучими. Як бачимо, адвокатам, потрібно постійно слідкувати за змінами законодавства, адже це є одним із показників компетентності.
Партнер, адвокат LexArs Юлия Сидорчук приняла участие в круглом столе на тему «Гарантии адвокатской деятельности», который проводился с целью презентации анализа национального законодательства о процессуальных гарантиях адвокатской деятельности и защиты прав адвокатов в Украине, учитывая стандарты, рекомендации и лучшие практики Совета Европы, подготовленного международным экспертом Совета Европы, адвокатом, членом Совета адвокатских ассоциаций и правовых обществ Европы (CCBE) Джонатаном Голдсмитом.
Юрій Татач
Юрист АО “LexArs”
(публикуется на языке оригинала)
На сьогоднішній день в Україні аліменти на дитину присуджуються на користь того з батьків, з ким проживає дитина. Проте, враховуючи життєві обставини, іноді буває так, що дитина припиняє проживати разом з одержувачем аліментів, починаючи проживати з іншим із батьків, який (яка) за рішенням суду про стягнення аліментів є платником таких аліментів. У такому випадку виникає ситуація, за якої платник аліментів здійснює фактичне утримання дитини, яка з ним проживає, та разом з тим, сплачує аліменти на користь одержувача аліментів, з яким дитина не проживає. Таким чином, можна стверджувати, що виконання обов’язку щодо утримання дитини у такого платника аліментів здійснюється двічі, чим порушуються його законні права.
В цій статті ми розглянемо правовий механізм скасування (припинення) сплати аліментів на користь одержувача аліментів, з яким не проживає дитина.
Перш за все, варто зазначити, що порядок утримання батьками своїх дітей та сплати аліментів на дитину врегульований главою 15 Сімейного кодексу України (далі – «СК»). Узагальнюючи положення глави 15 СК, можна резюмувати, що аліменти за своєю правовою природою мають дуалістичний характер: з однієї сторони аліменти – це обов’язок батьків щодо участі в утриманні дитини, а з іншої сторони – право того з батьків, з ким проживає дитина.
В той же час, якщо зобов’язання щодо утримання дитини є безумовним обов’язком батьків, то право на отримання аліментів в інтересах дитини має тільки той з батьків, з ким проживає дитина. Враховуючи дану особливість, у випадку, якщо на користь одного з батьків були стягнуті аліменти, після чого припинилось проживання дитини з цим з батьків, право на отримання аліментів для даної особи – припиняється.
Таким чином, якщо дитина фактично не проживає з отримувачем аліментів, то правові підстави для сплати таких аліментів відсутні. В такому випадку, за бажанням платника аліментів, може бути ініційовано судовий спір щодо скасування аліментів на утримання дитини.
Зазначимо, що судова практика свідчить про непоодинокі випадки звернень до суду з вимогами про скасування сплати аліментів на підставі ст. 197 СК, що є помилковим, оскільки вказана стаття передбачає можливість звільнення від сплати саме заборгованості зі сплати аліментів, яка була накопичена, та від якої особа може бути звільнена за умови доведення обставин, на підставі яких суд може звільнити платника аліментів від сплати заборгованості зі сплати аліментів за відповідний період. Проте, звільнення від сплати заборгованості зі сплати аліментів жодним чином не звільняє від обов’язку щодо утримання дитини та сплати аліментів в подальшому. Тому, звертаємо увагу, що звільнення від сплати аліментів здійснюється саме на підставі ч. 3 ст. 181 СК, яка встановлює умову права на отримання аліментів тим з батьків в інтересах дитини, з яким проживає дитина.
В цій категорії справ основним предметом доказування є фактичне місце проживання дитини, оскільки від цього залежить наявність у одного з батьків права на стягнення аліментів. Доказами, які підтверджують проживання дитини з одним з батьків та які приймаються судом до уваги можуть бути:
– довідка про реєстрацію місця проживання дитини;
– довідка квартального/вуличного/будинкового комітету/ОСББ;
– акт обстеження місця проживання дитини;
– довідка з місця навчання дитини (цією довідкою може бути підтверджено як і місце проживання дитини, так і факт догляду та піклування за дитиною тільки одного з батьків);
– показання свідків, які можуть підтвердити факт проживання дитини з одним з батьків (родичі, які також беруть участь у вихованні дитини (баба, дід), сусіди за місцем проживання дитини, працівники освітнього закладу, де навчається дитина (вчителі в школі, вихователі в дошкільному закладі освіти);
– інші докази, які можуть підтвердити факт проживання дитини з одним з батьків за відповідний період.
Варто також зазначити, що наявність вирішеного спору (та судового рішення) про визначення місця проживання дитини не є обов’язковим та не вимагається при розгляді спорів цієї категорії.
Додатково, звертаємо увагу, що у випадку виконання рішення суду про стягнення аліментів на підставі виконавчого документу, для правомірного зупинення сплати аліментів до винесення рішення по суті справи, рекомендується разом з позовною заявою подавати заяву про вжиття заходів забезпечення позову, шляхом зупинення стягнення аліментів на підставі виконавчого документу (у випадку стягнення аліментів на підставі судового наказу заявляється вимога про відкликання судового наказу).
Суди розглядають такі вимоги як основну (про скасування аліментів) та похідну (про призупинення сплати аліментів на період розгляду справу), а тому позитивна судова практика свідчить про можливість застосування такого способу забезпечення позову за умови належного обґрунтування необхідності застосування заходів забезпечення позову відповідно до процесуального законодавства.
Основні аргументи, на які необхідно звернути увагу суду при поданні заяви про вжиття заходів забезпечення позову, є:
1. нецільове використання аліментів, призначених для дитини, що як наслідок призводить до порушення прав дитини (поки дитина перебуває з заявником, отримувач аліментів отримує та витрачає гроші не за цільовим призначенням);
2. погіршення майнового стану платника аліментів, що в свою чергу, призводить до порушення прав дитини (кошти, які перераховуються на користь отримувача аліментів могли б бути витраченими на потреби дитини);
3. ускладнення поновлення порушених прав та повернення безпідставно набутих коштів отримувачем аліментів;
4. відсутність негативних наслідків для відповідача при застосуванні такого заходу забезпечення позову.
Судова практика також свідчить про наявні позитивні рішення по цій категорії справ, в яких разом із задоволенням вимог про скасування аліментів, позивач також звільнявся від сплати заборгованості зі сплати аліментів за період, коли дитина проживала окремо від отримувача аліментів (http://reyestr.court.gov.ua/Review/75898488). Проте, звертаємо увагу, що у випадку самовільної несплати аліментів за періоди протягом яких дитина не проживала з отримувачем аліментів, до платника аліментів можуть бути застосовані засоби примусу в порядку здійснення виконавчого провадження.
Одночасно з позовом про скасування аліментів можуть бути також заявлені вимоги про стягнення «зустрічних» аліментів. Враховуючи те, що право на отримання аліментів залежить від умови проживання дитини з одним із батьків, то при переході дитини на постійне проживання від одного з батьків до іншого, до такого з батьків переходить також і право на отримання аліментів. Судова практика підтверджує застосовність такого підходу та містить судові рішення, якими такі вимоги були задоволені (http://reyestr.court.gov.ua/Review/76228428).
Резюмуючи вищевикладене можна зазначити, що при зміні місця проживання дитини від отримувача аліментів до платника, отримувач аліментів втрачає підстави для їх отримання, а платник не тільки звільняється від обов’язку по сплаті аліментів, а ще і набуває право на їх отримання. Наразі, в Україні існує ефективний правовий механізм за допомогою якого аліменти, які сплачуються на користь отримувача, з яким не проживає дитина, можуть бути скасовані в судовому порядку.
Управляющий партнер Адвокатского объединения «LexArs» Светлана Трофимчук и Президент Федерации боевого самбо Украины Эльхан Велиев подписали договор о партнерстве, который является логическим результатом многолетнего сотрудничества. Отныне, поддержку в правовых вопросах спортсменам будут оказывать адвокаты и юристы АО «LexArs».
«Для нас честь – сотрудничество с такими мощными партнерами, во всех смыслах этого слова. Также, это дополнительная возможность для вывода практики спортивного права в нашей компании на новый уровень. Кстати, хочу отметить, что накануне грядущего 2020 спортсмены Федерации боевого самбо Украины одержали победу на Чемпионате Мира по боевому самбо, с чем мы их искренне поздравляем! », – комментирует Светлана Трофимчук.
В свою очередь, Эльхан Велиев отмечает, что: «За многие годы дружбы и сотрудничества Трофимчук Светлана и ее команда неединожды подтверждали свой профессионализм в вопросах правового сопровождения наших спортсменов. Это соглашение еще раз подтверждает уровень нашего доверия и желания закрепить профессиональные взаимосвязи с АО «LexArs».
Подпишитесь на нашу рассылку