Мирослава Сорока, адвокат, партнер АО “LexArs”
Спеціально для 24 каналу
Усиновлення під загрозою: що відбувається з дитячими будинками в Україні
В Україні продовжують реформування дитячих будинків та планують повністю їх ліквідувати найближчим часом. Дітей будуть відправляти до патронатних сімей чи будинків сімейного типу.
В Україні занепокоєні ситуацією з усиновленням, яке може опинитися під загрозою вже у наступному році. Сайт 24 каналу розповідає, як проходить реформа дитячих будинків та що може змінитися у 2021 році.
За даними Міністерства соціальної політики протягом останніх 10 років в Україні усиновили 23 814 дітей-сиріт, з них громадянами України було всиновлено 17 659 дітей, а іноземцями 6 155.
У відомстві наголосили, що карантинні обмеження, хоча й не зупини процес усиновлення, та все ж значно вповільнили його. Протягом 8 місяців 2020 року в Україні всиновили 694 дітей-сиріт. Та у той же час ще більше 17 тисяч дітей різного віку в переважній більшості з братами і сестрами перебувають на обліку з усиновлення.
У ЗМІ почала з’являтися інформація про те, що з 1 січня 2021 року в Україні, черговим етапом децентралізації та створення територіальних громад, планують ліквідувати та реорганізувати райдержадміністрації, які безпосередньо впливали на процес усиновлення. А ОТГ не матимуть права займатися цим питанням. Саме це може стати проблемним моментом в сфері усиновлення.
Микола Кулеба, уповноважений президента України з прав дитини, повідомляв, що через відсутність достатньої комунікації з місцевими органами самоврядуванням, незрозуміло як буде працювати схема в майбутньому.
Як повідомляє УП, дитячими питаннями на місцях мають займатися Служби у справах дітей. Нині їх утворено лише 292 з 982, тобто лише 30% від потреби. Завершити формування центрального апарату Нацслужби планують до кінця 2020 року, а вже з січня 2021 року почнуть утворюватися структури на місцевому рівні, тоді ж і хочуть остаточно врегулювати законодавчу базу, щодо повноважень цієї служби.
У Мінсоцполітики також повідомили, що райслужби у справах захисту дітей не будуть до кінця реорганізовані до утворення на їх місце територіальних відділень Нацсоцслужби.
В Україні зараз відбувається певне реформування дитячих будинків. Все це частина Нацстратегії реформування інституційних установ, яку Кабмін затвердив декілька років тому. Згідно з цією стратегією, вже через сім років в країні повинні зникнути всі інтернати, а замість них з’явитися дитячі будинки сімейного типу та паліативно-реабілітаційні центри.
Мирослава Сорока, член Асоціації правників України, адвокат, каже, що процес усиновлення в Україні достатньо складний. Усиновлювач доводиться роками наполегливо чекати рішення державних органів, щоб подарувати дитині родину, надати їй можливість зростати у комфортних умова для розвитку.
Реалізацію саме державної політики у сфері усиновлення покладено на Департамент захисту прав дітей та усиновлення Міністерства соціальної політики. Адвокат каже, що після проходження процедури усиновлення, кандидати в усиновлення повинні протягом місяця з дати отримання висновку звернутися до суду із заявою про усиновлення дитини.
Об’єктивних підстав вважати, що з ліквідацією місцевих органів виконавчої влади буде заблоковано процес усиновлення дітей, немає. Останньою інстанцією у процесі усиновлення є суд, який прийматиме рішення незалежно від того, яка служба контролювала весь процес усиновлення, — каже Сорока.
Кіра Сиротенко, в.о. голови правління фонду “Благомай” каже, що в будь-якому випадку будуть визначатися інші органи, які будуть займатися питаннями опіки та усиновлення, адже в дитячих будинках знаходиться близько 100 тисяч дітей. Не всі з них сироти, які очікують усиновлення, велика частина з них це діти в школах-інтернатах.
“Раніше були дитячі будинки, де проживали діти, чиї батьки були позбавлені батьківських прав або загинули. Державні дитячі будинки просто змінили статус на центри соціально-психологічної реабілітації. Є ще дитячі будинки сімейного типу та їх стає все більше, та патронатні сім’ї”, — каже Сиротенко.
Вона додає, що у центрах соціально-психологічної реабілітації діти перебувають від трьох до дев’яти місяців, але деякі діти проводять там набагато більше часу. Раніше, коли минав час знаходження дитини в цьому центрі, її відправляли або в дитячий будинок, або повертали назад батькам. Зараз дітям максимально шукають сім’ї для усиновлення, або ж шукають місце для влаштування дитини в будинку сімейного типу.
Якщо говорити про будинки малятка, де діти з самого народження, то 95% дітей до 6 років усиновляють. Реформа спрямована на те, щоб не було ось цих державних установ, в яких знаходяться сотні дітей. З таких установ діти виходять не соціалізованими. У будинках сімейного типу діти потрапляють в середовище, схоже на домашнє, — пояснює Сиротенко.
Вона додає, що не все працює в цій системі на відмінно, але напрямок руху з ліквідацією державних дитячих будинків, безумовно, правильний.
Сорока підсумувала, що стосовно ліквідації дитячих будинків — держава нині не готова ні на законодавчому рівні , ні на рівні фінансування до запровадження у життя відповідних реформ.Автор:Анастасія Іщенко
Мирослава Сорока
Партнер АО “LexArs”, адвокат
Специально для “Юридической газеты” (№ 17 (723))
(Публикуется на языке оригинала)
Презумпцію рівності прав чоловіка і жінки задекларовано ст. 63 Сімейного кодексу України, відповідно до змісту якої дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ст. 70 Сімейного кодексу України).
Поняття шлюбного договору введено в національне законодавство ще 23 червня 1992 р., на той час він іменувався «шлюбним контрактом». Законом України №2488‑12 від 23 червня 1992 р. Кодекс про шлюб та сім’ю України було доповнено ст. 27‑1, відповідно до якої особи, які беруть шлюб, мають право за власним бажанням укладати угоду щодо вирішення питань життя сім’ї (шлюбний контракт), в якій передбачити майнові права і обов’язки подружжя.
Згодом, вже із запровадженням Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 р. №2947‑III, в законодавстві України з’явилося поняття «шлюбний договір». Всебічно врегульовані порядок його укладення, зміст, початок та строк дії, зміна умов, а також підстави для розірвання та визнання недійсним. До прийняття Сімейного кодексу норми Кодексу про шлюб та сім’ю України досить стисло визначали право на укладення шлюбного контракту, інші умови залишалися поза правовим регулюванням нормами сімейного законодавства, а у разі необхідності слід було звертатися до загальних норм цивільного законодавства у сфері регулювання договірних відносин. Тож можна вважати, що шлюбний договір зазнав значної «модернізації» порівняно зі шлюбним контрактом.
Тож вже майже 30 років законодавство передбачає такий спосіб врегулювання майнових відносин подружжя, як шлюбний договір. Незважаючи на це, ще й до сьогодні чимало українців ставляться до його укладення з пересторогою, побоюючись, що це зруйнує довіру між подружжям, а то й знищить почуття. Особливо бояться укладення шлюбного договору жінки, оскільки вважають, що такий договір може обмежити їх майнові права та позбавити права власності на майно як власне, так і те, що може бути набуте в майбутньому. Такі побоювання не мають юридичного підґрунтя та жодним чином не узгоджуються з положеннями сімейного законодавства.
Варто нагадати, що в Європі шлюбний договір є досить розповсюдженим явищем та має широке застосування, а в Україні він ще не набув такого статусу. І дарма, адже крім суб’єктивних мінусів, надуманих нашим суспільством, такий документ містить значно більше переваг.
Перш за все, можна стверджувати, що шлюбний контракт є своєрідною страховкою від ризику майнових втрат у разі розлучення, надійним способом захисту майнових прав подружжя. Уклавши такий договір, можна повністю та максимально детально врегулювати майнові відносини подружжя. Тож чи варто оцінювати шлюбний договір, як спосіб врегулювання майнових відносин, чи як інструмент психологічного впливу на іншого з подружжя, розглянемо на підставі діючих норм Сімейного кодексу України.
Особливості регулювання
Глава 10 Сімейного кодексу України визначає саме поняття шлюбного договору, порядок його укладення, умови та порядок розірвання. Згідно з вимогами чинного національного законодавства у сфері сімейних відносин, укласти шлюбний договір може тільки подружжя, яке перебуває у зареєстрованому шлюбі, або ж майбутнє подружжя, яке вже подало заяву про реєстрацію шлюбу. У цьому аспекті виникає багато запитань, оскільки на сьогодні значний відсоток пар обирають спільне проживання в незареєстрованому шлюбі, в народі назване цивільним шлюбом. Часом такі пари бажають врегулювати свої майнові відносини шляхом укладення шлюбного договору, але для них його укладення, виходячи з діючих норм сімейного законодавства, є неможливим (ч. 1 ст. 92 Сімейного кодексу України).
Момент набрання чинності шлюбним договором відрізняється у випадку укладення його подружжям та особами, котрі подали заяву про реєстрацію шлюбу. Договір, укладений подружжям, набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення, а укладений майбутнім подружжям, яке подало заяву про реєстрацію шлюбу, набуде чинності тільки з моменту державної реєстрації шлюбу. Цю умову варто враховувати у зв’язку з тим, що вона суттєво впливає на режим права власності подружжя або одного з них залежно від умов договору. У разі потреби у шлюбному договорі можна визначити строк дії договору в цілому або його окремих положень.
Укладається шлюбний договір виключно у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Широкі можливості
Укладаючи шлюбний договір, сторони можуть врегулювати не тільки свої майнові права та обов’язки як подружжя, а також обов’язки як батьків. Тобто в умовах шлюбного договору можна чітко визначити порядок та спосіб утримання дітей у т. ч. після розірвання шлюбу. У такому разі особі, з якою після розірвання шлюбу буде проживати дитина чи діти, не доведеться окремо звертатися до суду за вирішенням питання про стягнення з іншого з подружжя аліментів, оскільки це вже обумовлено, і на підставі договору можна здійснювати стягнення.
Тож у шлюбному договорі можна, зокрема:
Ключовою перевагою є те, що умови шлюбного договору можуть розповсюджуватися як на час існування шлюбних відносин, так і після їх припинення. Тобто зважено підійшовши до визначення умов шлюбного договору, можна забезпечити захист своїх майнових інтересів і на випадок розірвання шлюбу. Тому, на мою думку, укладення шлюбного договору є обов’язковим, якщо існує намір сучасного вирішення майнових питань та прагнення спокійного сімейного життя.
Наприклад, у шлюбному договорі сторони можуть домовитися про непоширення дії ст. 60 СК України на нерухоме майно, яке хоч і набуте подружжям під час шлюбу, та з моменту укладення шлюбного договору вважатиметься особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім’я воно придбане та зареєстроване.
Судова практика
На сьогодні вже є позитивна судова практика у справах про оскарження умов шлюбного договору. Наприклад, постанова ВС №761/46925/18 від 17 червня 2020 р. у справі, де сторона заявляла про стягнення грошової компенсації на підставі умов шлюбного договору з іншого з подружжя у разі розвівання шлюбу у розмірі $225 тис.
Згідно п. 17 шлюбного договору, сторони домовились, що незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі, чоловік зобов’язується надавати утримання дружині. У разі розірвання шлюбу, незалежно від того, з чиєї ініціативі його буде розірвано, право на утримання припиняється, а чоловік зобов’язується виплатити дружині грошову компенсацію у розмірі, еквівалентному $225 тис. на момент виплати, якщо шлюб буде розірвано після 3 і більше років перебування в зареєстрованому шлюбі.
У своїй постанові Суд дійшов висновку: «Відповідно до ч. 3 ст. 99 СК України, шлюбним договором може бути встановлена можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв’язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації. Оскільки п. 17 шлюбного договору визначав дії сторін у випадку розірвання шлюбу і припинення права на утримання, у зв’язку з чим чоловік зобов’язується виплатити дружині грошову компенсацію, одночасне звернення позивача до суду з вимогами про розірвання шлюбу та про стягнення компенсації у розмірі, еквівалентному $225 тис., відповідає договірному способу захисту сімейних прав, що сторони передбачили у шлюбному договорі, та ст. 18 СК України, яка передбачає загальні способи захисту сімейних прав. Більше того, за час розгляду справи в суді зазначену компенсацію відповідач добровільно на користь позивача не сплатив».
Суди усіх інстанцій у цьому аспекті наголошують, що договір, у т. ч. шлюбний, насамперед, є категорією цивільного права, а відповідно до ст. 8 СК України, у випадках договірного регулювання сімейних відносин мають застосовуватися загальні норми ст. 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.
Таким чином, Верховний Суд визнав правомірність та обґрунтованість вимог позивача у зазначеній справі, що вкотре підтверджує можливість, користуючись правом на свободу договору, укладати шлюбний договір на максимально вигідних для себе умовах.
Є й певні обмеження
Втім, свобода договору у контексті вимог ст. 93 Сімейного кодексу України все ж обмежує право сторін врегульовувати умовами шлюбного договору особисті немайнові відносини. Так, Верховний Суд у своїй постанові №755/19197/18 від 26 лютого 2020 р. зазначив: «Ч. 3 ст. 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, надаючи, таким чином, особам право вибору: використати існуючі норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки.
Принцип свободи договору, відповідно до ст. 6, 627 ЦК України, є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по‑перше, можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по‑друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом. Таким чином, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона, що випливає зі змісту акта законодавства; якщо така домовленість суперечить суті відносин між сторонами».
Зазначення в шлюбному договорі умов, які стосуються особистих немайнових відносин, суперечить вимогам закону, а отже, тягне за собою недійсність таких умов.
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини, тож не дає підстав для визнання такого договору в цілому недійсним (ст. 217 ЦК України). Про необхідність застосування норм Цивільного кодексу України при визнанні шлюбного договору недійсним міститься вказівка і у ст. 103 СК України.
Виходячи зі змісту ст. 9, 103 СК України, ст. 203, 215 ЦК України, підставою для визнання недійсності шлюбного договору є недотримання стороною (сторонами) таких вимог: 1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства; 2) волевиявлення кожного з подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Серед важливих умов шлюбного договору є й те, що його положення не можуть зменшувати обсяг прав дитини, які встановлені Сімейним кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.
Ч. 4, 5 ст. 93 СК України передбачено обмеження щодо змісту шлюбного договору: по‑перше, договір не повинен ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; по‑друге, за шлюбним договором не може передаватись у власність одному з подружжя нерухоме та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
Категорія «надзвичайно невигідне матеріальне становище», вжита у ч. 4 ст. 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, ці докази мають бути оцінені судом у відповідності до норм цивільного процесуального законодавства.
Аналогічний правовий висновок сформовано Верховним Судом України у постанові від 28 січня 2015 р. у справі №6‑230цс14. Тоді суд дійшов висновку: «Таким чином, передання відповідачу у власність вказаного у п. 4, 5 шлюбного договору майна поставило позивача у надзвичайно невигідне матеріальне становище, що суперечить нормам матеріального права та є підставою для визнання недійсними відповідних положень шлюбного договору».
Ч. 3 ст. 93 Сімейного кодексу України обмежена можливість зазначати умови шлюбного договору, які стосуються особистих відносин подружжя, а також особистих відносин між подружжям і дітьми. Тобто не можна визначити у шлюбному договорі, хто з подружжя повинен мити посуд, прати білизну та прибирати в домі, як не можна й убезпечити себе на випадок зради. А тим більше, не можна суттєво обмежити майнові права сторони і тим самим поставити її у складне матеріальне становище — такі умови за своєю природою є нікчемними, тобто такими, що суперечать закону.
Также, доступно по ссылке: https://yur-gazeta.com/publications/practice/inshe/shlyubniy-dogovir-v-ukrayini-pracyuyuchiy-mehanizm-chi-instrument-tisku.html
11 сентября 2020 года состоялось заседание Комитета по гражданскому, семейному и наследственному праву Ассоциации юристов Украины по теме «Новая судебная практика КГС ВС относительно раздела имущества супругов».
Сибирцева Елена, адвокат, партнер АО «LexArs» выступила с докладом относительно отступления от равенства долей супругов при разделе общей совместной собственности супругов.
Г-жа Сибирцева отметила, что, не смотря на имеющийся перечень законодательных оснований для увеличения доли одного из супругов при разделе общей совместной собственности, превалирует уклонение от участия в содержании детей как основание.
Запись мероприятия по ссылке: https://m.youtube.com/watch?v=h4ukuFTsFv4
Юлия Сидорчук
Адвокат, к.ю.н., партнер АО “LexArs”
Специально для издания “Юридическая практика” (№ 36-37 (1185-1186))
Введение уголовной ответственности за вождение в состоянии алкогольного, наркотического или другого опьянения в Украине является целесообразным
Статьей 130 Кодекса Украины об административных правонарушениях (КУоАП) не так давно была предусмотрена ответственность за управление транспортными средствами или судами лицами, находящимися в состоянии алкогольного, наркотического или другого опьянения либо под воздействием лекарственных препаратов, снижающих внимание и скорость реакции. В 2017 году 114 025, в 2018 году 110 443, в 2019 году 115 711 — именно столько протоколов составили полицейские на водителей за управление в состоянии опьянения.
Согласно данным из Информационного портала Национальной полиции в 2017 году из-за управления транспортными средствами водителями в состоянии опьянения на территории государства зарегистрировано 5829 дорожно-транспортных происшествий, в 2018 году — 4275, в 2019 году — 5189.
Как видим, количество лиц, которые садятся в нетрезвом состоянии за руль, с каждым годом увеличивается. Приведенная статистика очень красноречива и говорит о том, что привлечения просто к административной ответственности водителей не достаточно.
Санкции усиливаются?
Как известно, с 1 июля 2020 года была введена уголовная ответственность за управление транспортными средствами в состоянии алкогольного, наркотического или другого опьянения либо под воздействием лекарственных препаратов, снижающих внимание и скорость реакции. Соответствующей статьей 2861 был дополнен Уголовный кодекс (УК) Украины. Но 17 июня 2020 года народными депутатами Украины был принят Закон Украины № 720-IX, который 2 июля 2020 года был подписан Президентом Украины, а 3 июля 2020 года — опубликован в официальной парламентской газете «Голос Украины». Указанным законом была вроде как отменена статья 2861 УК Украины, однако способ, которым было принято это законодательное положение, создал много поводов для дискуссии, а статус указанной статьи не до конца понятен.
16 июля 2020 года на сайте Верховной Рады Украины зарегистрирован под № 3858 проект закона о внесении изменений в УК Украины, Уголовный процессуальный кодекс Украины и КУоАП (относительно усиления уголовной ответственности за управление транспортными средствами в состоянии алкогольного, наркотического или иного опьянения либо под воздействием лекарственных препаратов, снижающих внимание и скорость реакции).
С обоснованием необходимости принятия указанного проекта закона трудно не согласиться. На сегодня правонарушения, связанные с управлением в состоянии алкогольного, наркотического или другого опьянения либо под воздействием лекарственных препаратов, снижающих внимание и скорость реакции, носят массовый характер и имеют тенденцию к увеличению. Поэтому проблема требует законодательного реагирования путем развития и совершенствования административного и уголовного законодательства в этой сфере.
По моему мнению, количество водителей в состоянии опьянения может уменьшиться только в связи с усилением наказания. Большинство людей, которые садятся за руль в таком состоянии, забывают или просто не понимают, что любое транспортное средство является источником повышенной опасности. Риторическим является вопрос: сколько водителей садились и продолжают садиться за руль в нетрезвом состоянии, а работники полиции их просто не поймали?
Источник повышенной опасности
Согласно статье 255 КУоАП полицейские составляют протоколы в связи с соответствующим правонарушением, а согласно статье 221 КУоАП судьи районных, районных в городах, городских или городских районных судов рассматривают подобные дела.
Статьей 1187 Гражданского кодекса Украины предусмотрено возмещение вреда, причиненного источником повышенной опасности. В части 1 этой статьи четко определено: «Источником повышенной опасности является деятельность, связанная с использованием, хранением или содержанием транспортных средств, механизмов и оборудования, использованием, хранением химических, радиоактивных, взрыво- и огнеопасных и других веществ, содержанием диких зверей, служебных собак и собак бойцовских пород и т.д., что создает повышенную опасность для лица, осуществляющего эту деятельность, и других лиц».
Особое внимание, по моему мнению, следует обратить на то, что украинцы полагают, что садиться за руль разрешено, если показатель алкоголя в крови составляет 0,2 промилле. Однако, проанализировав законодательство Украины, я не нашла ни одного нормативно-правового акта, которым было бы четко определено, с каким показателем алкоголя в крови можно садиться за руль.
Так, пунктом 7 раздела II Инструкции о порядке выявления у водителей транспортных средств признаков алкогольного, наркотического или другого опьянения или пребывания под воздействием лекарственных препаратов, снижающих внимание и скорость реакции, утвержденной приказом Министерства внутренних дел Украины и Министерства здравоохранения Украины № 1452/735 от 9 ноября 2015 года, определено: «Установление состояния алкогольного опьянения осуществляется на основании осмотра, который проводится в соответствии с требованиями настоящей Инструкции полицейским с использованием специальных технических средств, показатели которых после проведения теста имеют цифровой показатель больше 0,2 промилле алкоголя в крови».
Европейский опыт
Полезным для Украины является опыт других европейских государств. В Информационной справке, подготовленной Европейским информационно-исследовательским центром, рассмотрены некоторые правовые акты, регулирующие сферу дорожного движения таких стран, как Польша, Словакия, Эстония, Германия и Франция. Например, в Польше нетрезвым считается состояние, при котором уровень алкоголя в крови более 0,5 промилле, а согласно Уголовному кодексу Республики Польша управление в таком состоянии является преступлением.
В Словацкой Республике водителю запрещается употреблять алкоголь или иное вещество, вызывающее зависимость. Допустимый уровень алкоголя в крови — 0,0 промилле. Управление транспортным средством в состоянии алкогольного опьянения может рассматриваться как проступок/преступление или как уголовное правонарушение.
В Эстонии допустимый уровень алкоголя в крови 0,2 промилле. Запрещается управлять транспортным средством в состоянии опьянения. Если уровень алкоголя в крови водителя составляет или превышает 1,5 промилле, это считается уголовным преступлением и наказывается штрафом или заключением сроком на три года.
В Германии допустимый уровень алкоголя в крови:
— 0,5 промилле для обычных водителей (выше 1.1 g/l считается преступлением, 0.5‒1.0 g/l — административным правонарушением, караемым штрафом);
— 0,0 промилле для неопытных водителей (опыт вождения менее двух лет считается испытательным сроком, возраст — до 21 года). За нарушение — штраф 250 евро и 1 пункт в реестр во Фленсбурге (система регистрации нарушения правил дорожного движения). Когда количество пунктов в реестре достигает восьми, лицу грозит лишение прав;
— 0,0 промилле для профессионального водителя (правонарушители могут быть уволены).
Во Франции управление транспортным средством в состоянии алкогольного опьянения считается преступлением (от 0,8 промилле). Допустимый уровень алкоголя в крови:
— 0,5 промилле для обычных водителей;
— 0,2 промилле для неопытных водителей (если есть водительское удостоверение менее трех лет или менее двух лет, если водитель, кроме 20 часов практического вождения с инструктором, проехал по меньшей мере 3000 км минимум за два года в сопровождении опытного водителя перед тем, как пройти тест на вождение);
— 0,5 промилле для профессиональных водителей (для водителей автобусов и водителей-инструкторов — 0,2 промилле).
Рассмотрение в судах
Анализ судебной практики достаточно интересен: многие водители садятся за руль со значительным содержанием алкоголя в крови.
Для примера (содержание алкоголя в крови):
— 2,70 промилле — постановление Семеновского районного суда Полтавской области от 22 июля 2020 года по делу № 547/653/20;
— 0,42 промилле — постановление Семеновского районного суда Полтавской области от 22 июля 2020 года по делу № 547/652/20;
— 2,07 промилле — постановление Томашпольського районного суда Винницкой области от 21 июля 2020 года по делу № 146/565/20;
— 2,40 промилле — постановление Семеновского районного суда Полтавской области от 21 июля 2020 года по делу № 547/649/20.
Часто водители отказываются проходить освидетельствование на состояние алкогольного опьянения (постановление Желтоводского городского суда Днепропетровской области от 21 июля 2020 года по делу № 176/1199/20).
Таким образом, можно сделать вывод о том, что в Украине все-таки целесообразно введение уголовной ответственности за вождение в состоянии опьянения. Приведенные выше статистические данные показывают, что привлечения только к административной ответственности недостаточно. Поэтому, полагаю, следует как можно быстрее надлежащим образом внести изменения в УК Украины, дополнив его статьей, которая будет устанавливать уголовную ответственность за управление транспортными средствами в состоянии алкогольного, наркотического или другого опьянения либо под воздействием лекарственных препаратов, снижающих внимание и скорость реакции. Также стоит обратить внимание на опыт других стран, которые рассмотрены в этой статье и в которых управление в состоянии опьянения считается преступлением.
Адвокат, партнер АО «LexArs» Мирослава Сорока как член Комитета защиты прав человека НААУ приняла участие в круглом столе на тему: «Личное обязательство и домашний арест. Нарушение прав человека» относительно проблемных вопросов, связанных с избранием или продолжением таких мер, как личное обязательство и домашний арест.
Мирослава во время своего выступления отметила: «Мерами обеспечения уголовного производства с целью достижения его действенности являются меры пресечения , а один из видов мер пресечения – личное обязательство.
Последнее определяют как один из самых мягких мер, применяемых к подозреваемым, которые не представляют общественной опасности.
Возложение обязанностей, предусмотренных ст. 194 УПК, на лицо существенно ограничивает его конституционные права.
Следовательно, этот вид меры пресечения является психологическим рычагом воздействия со стороны следствия на подозреваемого или обвиняемого».
Видеозапись круглого стола по ссылке:
Елена Сибирцева
Партнер АО “LexArs”, адвокат
Комментарий для “Юридической практики” (№ 32 – 33 (1181 – 1182))
Из содержания частей 1 и 2 статьи 109 Семейного кодекса Украины усматривается, что с общим заявлением супругов о расторжении брака подается два отдельных договора: (1) о месте проживания и способах участия в воспитании ребенка/детей; (2) о содержании ребенка/детей. В случае невыполнения обязательств по содержанию ребенка на алиментном договоре можно совершить исполнительную надпись нотариуса, которая является исполнительным документом. Далее такой договор вместе с совершенной исполнительной надписью нотариуса на нем подается исполнителю для совершения исполнительных действий. При этом наличие отдельного договора об определении места проживания и участии в воспитании ребенка/детей позволяет не передавать его на исполнение, а использовать касательно вопросов, которые очерчены в его предмете (подтверждения места проживания детей, графика встреч, прав и обязанностей каждого из родителей и прочего).
Требования о проверке соответствия содержания договоров воле родителей и отсутствии ограничения прав детей судами, как правило, рассматриваются формально, поэтому договоры в целом должны соответствовать требованиям, которые установлены к ним Гражданским и Семейным кодексами Украины.
Материал также доступен по ссылке: https://pravo.ua/articles/kontrolnaja-lepta/
Елена Сибирцева
Партнер АО “LexArs”, адвокат
Специально для “Юридической практики” (№ 32 – 33 (1181 – 1182))
В последние годы брачный договор становится все более популярным средством защиты имущественных прав супругов и лиц, которые только собираются вступить в брак. В то же время до сих пор бытует мнение, что брачный договор выражает некую степень недоверия сторон либо предлагается к заключению заведомо с целью ограничить одного из супругов в тех или иных вопросах, связанных с активами. Почему это не всегда соответствует действительности и как брачный договор может послужить средством для защиты активов супругов, расскажем ниже.
Кто и когда может заключить брачный договор
Говоря о частных нюансах брачного договора, следует в первую очередь определиться с тем, кто же может заключать брачный договор. Так, статья 92 Семейного кодекса (СК) Украины гласит, что брачный договор может быть заключен лицами, которые подали заявление о регистрации брака, а также супругами. Отмечается также, что, если до заключения брака стороной брачного договора выступает несовершеннолетний, необходимо также письменное согласие его родителей или попечителя, удостоверенное нотариусом.
Здесь стоит упомянуть о лицах, которые проживают одной семьей без регистрации брака (в так называемом гражданском браке). СК Украины наделяет таких лиц теми же правами и обязанностями в части имущественных вопросов, что и супругов, находящихся в зарегистрированном браке. Фактически при возникновении спора о разделе имущества супругов лица, пребывающие в гражданском браке, доказав факт проживания одной семьей без регистрации брака, имеют право на раздел имущества, исходя из презумпции равенства долей супругов. А вот брачный договор такими лицами не может быть заключен, так как они не входят в перечень субъектов, указанных в статье 92 СК Украины. Посему имущественные риски для них существеннее.
Форма и пределы брачного договора
Брачный договор заключается в письменной форме и подлежит нотариальному удостоверению. Иные формы для указанного договора не предусмотрены законом, а сделка, заключенная без соблюдения данного правила, будет считаться ничтожной.
По содержанию брачный договор может регулировать исключительно имущественные отношения супругов, определять их имущественные права и обязанности. Брачным договором могут быть определены имущественные права и обязанности супругов как родителей (например, в части алиментов на детей, оплаты дополнительных затрат на их содержание). Статья 93 СК Украины гласит, что брачный договор не может регулировать личные отношения супругов, а также личные отношения между супругами и детьми. Поэтому распространенные положения об измене супругов и ее последствиях, супружеском долге, личных взаимоотношениях супругов, вопросы воспитания детей, которые присутствуют в некоторых других правовых системах, в Украине не применимы.
Защита имущества
Согласно общему правилу, установленному статьей 60 СК Украины, имущество, приобретенное супругами во время брака, принадлежит им на праве общей совместной собственности независимо от того, что один из них не имел самостоятельного заработка (дохода). Следовательно, в случае раздела имущества, которое является объектом права общей совместной собственности супругов, доли в нем равны, если иное не определено соответствующей договоренностью или брачным договором.
Брачный договор при этом может включать иные договоренности супругов, отличные от презумпции равенства долей супругов, которые установлены приведенной выше нормой. Так, супруги могут указать в брачном договоре, что недвижимое и движимое имущество, приобретенное в браке, стороны договорились определить личной собственностью того из супругов, на имя которого это имущество зарегистрировано. Данное положение брачного договора позволяет как распределить имеющиеся на момент заключения договора активы между супругами, так и осуществить планирование размера активов каждого из супругов, которые будут приобретаться в будущем.
При этом подобное положение договора минимизирует риски для супругов в части последствий долговых обязательств (о которых еще будет идти речь ниже) одного из них. Ведь требования кредиторов вследствие невыполнения тех или иных обязательств будут распространяться лишь на личное имущество должника, не затрагивая активы второго из супругов, который не был стороной в данных обязательствах.
В то же время указанный пункт брачного договора не должен ставить одну из сторон в чрезвычайно невыгодное материальное положение, поскольку он может быть признан судом недействительным (постановление Верховного Суда от 26 февраля 2020 года по делу № 755/19197/18).
Подобным положением можно урегулировать или скорее подчеркнуть режим собственности супругов на имущество, приобретенное до брака. Согласно действующему законодательству данное имущество является личной собственностью той из сторон, на чье имя оно было приобретено. В то же время статьей 74 СК Украины предусмотрено, что в случае проживания одной семьей до регистрации брака имущество, приобретенное во время совместного проживания, принадлежит сторонам на праве общей совместной собственности, если иное не установлено письменным договором между ними. Поэтому во избежание каких-либо споров в дальнейшем в отношении добрачного имущества целесообразно также отобразить в брачном договоре, что данное имущество принадлежит на праве личной частной собственности тому из супругов, на чье имя оно приобретено/зарегистрировано.
Это позволит минимизировать риски в части возникновения споров в отношении приобретенного до брака имущества, которые могут быть инициированы одним из супругов и без наличия оснований для такого спора, в качестве рычага давления на второго из супругов, истощения его ресурсов участием в такой тяжбе.
В отношении недвижимого и движимого имущества, которое подлежит регистрации, важно помнить, что брачным договором нельзя передать в собственность одному из супругов недвижимое и другое имущество, право на которое подлежит государственной регистрации. Например, в браке был приобретен дом на имя супруга, пара же хотела бы выделить его в личную собственность супруги. В данном случае меняется титульный собственник имущества, что недопустимо в рамках брачного договора. Указанный вопрос может быть разрешен лишь в рамках договора о разделе имущества супругов, но не в рамках брачного договора. Аналогичные положения распространяются, например, на транспортные средства.
Относительно движимого имущества стоит отметить, что в брачном договоре положения о личной собственности супругов могут касаться и денежных средств, размещенных на банковских счетах, акций, облигаций и прочего, что по аналогии с указанным выше положением может быть отнесено супругами к личной собственности одного из супругов.
Что с бизнесом?
Отдельным вопросом, который может быть отображен в брачном договоре, является вопрос корпоративных прав супругов, а также прав и обязанностей, проистекающих из них.
Так, по общему правилу, которое сформировано практикой Верховного Суда, вклады, внесенные во время пребывания в браке одним из супругов, который является участником хозяйственного общества, в уставный капитал этого предприятия за счет общих средств супругов становятся собственностью этого общества, а право другого из супругов на совместное имущество трансформируется в иной объект — право требования на выплату части стоимости доли участника в уставном капитале предприятия (постановление Верховного Суда от 8 мая 2019 года по делу № 683/886/16-ц, постановление Верховного Суда Украины от 3 июля 2013 года по делу № 6-61цс13).
Как показывает практика, неурегулированные имущественные вопросы супругов могут нанести значительный ущерб бизнесу одного из них при возникновении судебных тяжб о разделе имущества. Это может проявляться в блокировании внутрикорпоративных сделок путем принятия мер обеспечения иска; в раскрытии коммерческой тайны либо других ценных сведений компании; во взыскании средств с одного из супругов в качестве компенсации, что может негативно сказаться на его материальном положении как в целом, так и как участника общества.
Данные риски можно минимизировать, отобразив в брачном договоре, что корпоративные права и проистекающие из них права и обязанности также являются личной собственностью того из супругов, кто является учредителем в компании. При этом такие компании в брачном договоре могут быть идентифицированы либо же включены в перечень имущества в общей формулировке (например, корпоративные права в предприятиях).
Что с долгами?
В соответствии с пунктом 24 постановления Пленума Верховного Суда Украины от 21 декабря 2007 года № 11 «О практике применения судами законодательства при рассмотрении дел о праве на брак, расторжении брака, признании его недействительным и разделе общего имущества супругов» при разделе имущества супругов учитываются также долги супругов и правоотношения по обязательствам, которые возникли в интересах семьи. Данная позиция также отображена в постановлении Верховного Суда от 13 мая 2019 года по делу № 638/1962/17, постановлении Верховного Суда от 10 октября 2019 года по делу № 607/2831/16-ц и пр.
В действительности могут возникать ситуации, при которых один из супругов взял на себя некие долговые обязательства в интересах семьи, в то время как второй из супругов о таких обязательствах не был осведомлен. При этом в ходе раздела имущества может стать неприятной новостью и дополнительным финансовым бременем возложение части таких обязательств на одного из супругов.
Во избежание такого развития событий данные вопросы могут быть урегулированы брачным договором путем указания того, что стороны договорились, что какие-либо права и обязанности, проистекающие из долговых обязательств, возникших за период брака, касаются той из сторон, на имя которой были взяты такие обязательства либо заключены договоры.
И напоследок
Интересным примером является также постановление Верховного Суда от 17 июня 2020 года по делу № 761/46925/18. В указанном производстве были заявлены требования о расторжении брака, взыскании средств и определении места проживания ребенка. Супругами был заключен брачный договор, в котором установлено, что супруг в случае расторжения брака по истечении трех и более лет пребывания в зарегистрированном браке обязуется выплатить супруге компенсацию в размере 225 тыс. долл. США. Верховный Суд сделал вывод, что суд имеет право одновременно удовлетворить требования о расторжении брака и взыскать предусмотренную брачным договором компенсацию.
Вопросы денежной компенсации в контексте имущественных прав и обязательств супругов также могут иметь место в брачном договоре для защиты интересов супругов/одного из них в случае расторжения брака.
Эффективный инструмент
Таким образом, брачный договор является эффективным инструментом защиты активов супругов. В частности, он позволяет минимизировать риски в части притязаний кредиторов со стороны одного из супругов, защитить приобретенное до брака имущество, а также избежать ресурсозатратных судебных тяжб о разделе имущества, которые могут нести риски не только для каждого из супругов, но и для бизнес-партнеров и других лиц.
Материал также доступен по ссылке: https://pravo.ua/articles/razdelitelnye-riski/
(Публикуется на языке оригинала)
13 серпня 2020 року набрав чинності ЗУ «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор», який 11 серпня був підписаний Президентом України В. Зеленським. Вказаним законом нарешті легалізовано гральний бізнес в Україні. Ось посилання на закон https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/768-IX#Text. Прийняття цього закону було давно на часі, бо гральні заклади багато років поспіль працювали підпільно.
Проект закону був зареєстрований під № 2285-д 18.12.2019 і по суті закон був прийнятий за півроку, що свідчить про його актуальність.
Проаналізувавши основні положення закону, зробили наступні висновки.
По-перше, закон ґрунтовний, з максимально детально виписаними положеннями і на перший погляд здається, що враховано все, що можна було. Але, як показує практика, потрібно все пройти через власний досвід, тому напевно до прийнятого закону буде ще не раз внесено ряд змін та доповнень.
По-друге, важливим є те, що передбачено ведення ряду реєстрів: Реєстр організаторів азартних ігор у гральних закладах казино; Реєстр організаторів азартних ігор казино в мережі Інтернет; Реєстр організаторів букмекерської діяльності; Реєстр організаторів азартних ігор у залах гральних автоматів; Реєстр організаторів гри в покер в мережі Інтернет; Реєстр осіб, яким обмежено доступ до гральних закладів та/або участь в азартних іграх. Доступ до вказаних реєстрів відкритий, а до Реєстру осіб, яким обмежено доступ до гральних закладів та/або участь в азартних іграх обмежений. Але, виникає багато питань щодо ведення цих реєстрів, в тому числі технічні питання.
По-третє, ч. 7 ст. 16 закону передбачено, що «Фізична особа може самостійно обмежити себе у відвідуваннях гральних закладів та в участі в азартних іграх на строк від шести місяців до трьох років шляхом особистого подання організатору азартних ігор або Уповноваженому органу письмової заяви (заяви про самообмеження) з одночасним пред’явленням документа, що посвідчує особу». Ч. 11 цієї ж статті визначено, що гравець може бути обмежений у відвідуванні гральних закладів та в участі у азартних іграх Уповноваженим органом за заявою членів сім’ї першого ступеня споріднення або законних представників тимчасово до ухвалення рішення суду, але не більше шести місяців у разі: 1) перевищення витрат на гру над особистими доходами гравця, що ставить гравця або його сім’ю у скрутне матеріальне становище; 2) наявності боргових зобов’язань на суму більш як 100 прожиткових мінімумів доходів громадян; 3) ухилення особи від сплати аліментів впродовж більше трьох місяців; 4) якщо особа або члени її сім’ї є отримувачами житлової субсидії чи пільг на сплату житлово-комунальних послуг. Проте, виникає питання, чи будуть дотримуватися організатори азартних ігор вимог закону і не будуть допускати вказаних осіб до гри, виконувати рішення суду. Поки не зрозуміло, яким чином можна буде притягнути працівників гральних установ до відповідальності. Більше того, як швидко суди будуть розглядати заяви про обмеження у відвідуванні гральних закладів. Добре, що закон врегулював питання звернення рідних із відповідною заявою до винесення рішення судом, адже багато сімей залишається без засобів до існування.
По-четверте, законом передбачено, що діяльність щодо організації та проведення азартних ігор підлягає ліцензуванню і планується запровадити державну систему онлайн-моніторингу всіх гральних закладів. Гральні установи будуть перевіряти, а у випадку порушення законодавства будуть стягувати штрафи. Так, Кодекс України про адміністративні правопорушення доповнено статтею, якою передбачено, що у випадку прийняття ставок у лотерею від осіб, які не досягли 18-річного віку, – тягне за собою накладення штрафу на особу, яка прийняла ставку, від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
По-п’яте, Законом доповнено Кримінальний кодекс України статтями 2032 та 3653. Так, ст. 2032 передбачена кримінальна відповідальність за ведення грального бізнесу без ліцензії (штраф від 170 до 680 тисяч гривень, за повторне порушення — від 680 до 850 тисяч гривень) або ж позбавлення волі. За 3653 КК України працівники правоохоронних органів можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за бездіяльність щодо незаконної діяльності з організації або проведення азартних ігор, лотерей, тобто умисне з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб невжиття передбачених законодавством заходів за заявою (повідомленням) про вчинення незаконної діяльності з організації або проведення азартних ігор, лотерей або приховування виявленої ним незаконної діяльності з організації або проведення азартних ігор, лотерей. За такі дії передбачено покарання – позбавлення волі на строк від шести до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Отже, станом на сьогодні в Україні з’явилася нормативно-правова база, яка регулюватиме тепер діяльність з організації та проведення азартних ігор. Як бачимо, із прийняттям закону виникло чимало питань, які потребують врегулювання, але закон є змістовним і його прийняття допоможе наповнити доходами державний бюджет у розмірі, що перевищує 10 млрд гривень на рік, збільшиться кількість робочих місць.
Светлана Трофимчук, управляющий партнер АО «LexArs» выступила экспертом в мероприятии Ассоциации адвокатов Украины (ААУ) / Ukrainian Advocates ‘Association (UAA) «Карантин, как катализатор разводов в Украине».
Госпожа Трофимчук отметила, что по статистике Министерства юстиции Украины за период карантина количество регистрации браков преобладает над случаями его расторжения. Однако объективную оценку можно будет дать в конце года, поскольку к 06.08.2020 года решения судов о расторжении брака не вступали в силу в связи с изменением процессуальных сроков на период действия карантина.
Светлана Трофимчук отметила, что количество обращений по вопросу расторжения брака в период пандемии возросло на 30%, что соответствует мировой статистике.
Напоследок, Светлана заметила, что минимизировать конфликтные вопросы в семье может брачный договор (который уже предусмотрено законодательством) и кодекс семьи (практика к применению которого движется значительными шагами).
Видеозапись мероприятия доступна по ссылке ниже: https://www.facebook.com/lbs.uaa.org.ua/videos/613638832628115/
Адвокатское объединение «LexArs» с радостью сообщает о том, что в качестве ассоциированного партнера к команде присоединился адвокат Сергей Лапутько.
Господин Лапутько имеет значительный опыт в экспертизе по вопросам уголовного права, участвует в резонансных политических делах, подследственных НАБУ.
Сергей Лапутько также является преподавателем кафедры уголовного права и процесса Национального авиационного университета.
Значительный опыт и экспертиза господина Лапутько усилит защиту прав и интересов клиентов Адвокатского объединения в уголовно-правовом аспекте.
Подпишитесь на нашу рассылку