Сибирцева Елена
Партнер АО “LexArs”, адвокат
Специально для “Судебного вестника” № 11 (175) от 26.11.2020 года
(Публикуется на языке оригинала)
Ідучи на зустріч
Забезпечення позову шляхом встановлення графіка зустрічей із дитиною може бути як позитивним механізмом захисту прав дитини, так і порушенням прав усіх учасників судового процесу
Цивільні спори, які стосуються захисту прав та інтересів дітей, а також відновлення порушених прав одного з батьків у переважній більшості пов’язані із тривалими та стійкими конфліктними ситуаціями, в центрі яких перебуває дитина. При цьому якщо спір виник з приводу визначення місця проживання дитини або усунення перешкод у її вихованні тим із батьків, який проживає окремо від дитини, превалюючою є ситуація, за якої дитина проживає з одним із батьків, а інший при цьому не має доступу до дитини. Разом із тим вирішення судових спорів по суті має тривалий характер, унаслідок чого сторони вдаються до різноманітних способів захисту своїх прав та законних інтересів, спрямованих на відновлення доступу до дитини та налагодження контакту із нею.
Забезпечення позову
Одним із способів захисту прав та інтересів, який наразі використовується сторонами у спорах, що виникають із прав та обов’язків батьків та дітей, є забезпечення позову у спорах про визначення місця проживання дитини та усунення перешкод у вихованні дитини шляхом встановлення графіка побачень із дитиною до вирішення спору судом по суті.
Так, наприклад, ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2020 року у цивільній справі № 755/5133/20 у межах цивільного спору про визначення місця проживання дитини, відібрання дитини без позбавлення батьківських прав, усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні, спілкуванні з дитиною заяву про забезпечення позову задоволено частково. Вжито заходів забезпечення позову шляхом визначення місця та часу спілкування малолітньої дитини з матір’ю до винесення судом рішення у визначені дні та години; зобов’язано батька передавати малолітню дитину за місцем її проживання згідно з визначеним судом часом спілкування. Постановою Київського апеляційного суду від 22 липня 2020 року зазначену вище ухвалу залишено без змін.
Суди зауважили, що, порівнявши негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову (визначення місця та часу спілкування малолітньої дитини) з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів (втрата емоційного зв’язку між позивачем і дитиною внаслідок відсутності спілкування протягом тривалого часу) з урахуванням законного інтересу, за захистом якого заявник звертається до суду, суд вважає, що заходи забезпечення позову, які просить застосувати позивач у частині визначення місця та часу спілкування малолітньої дитини, є співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Також ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 10 квітня 2020 року у цивільній справі № 752/6099/20 заяву про забезпечення позову у справі про визначення місця проживання дитини та відібрання дитини від батька без позбавлення його батьківських прав задоволено; зобов’язано одного із батьків до ухвалення судового рішення передавати дитину іншому із батьків за встановленим графіком. Постановою Київського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року зазначену ухвалу скасовано з підстав, про які йтиметься нижче.
У схожих правовідносинах, де йшлося про усунення перешкод у вихованні онука, ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 1 листопада 2019 року у цивільній справі № 754/15686/19 встановлено до набуття законної сили рішення суду побачення бабусі з малолітнім за визначеним судом графіком у присутності матері, у тому числі з можливістю здійснювати прогулянки містом, відвідувати заклади культури, враховуючи при цьому стан здоров’я дитини, погодні умови чи інші обставини, які можуть завадити побаченню. Постановою Київського апеляційного суду від 17 березня 2020 року наведену вище ухвалу залишено без змін.
Інструмент маніпуляцій?
На перший погляд, наведена тенденція у судовій практиці є позитивною з точки зору захисту прав та інтересів дитини, покликаною зберегти сімейні зв’язки. Проте нарівні із забезпеченням таких прав та інтересів дитини непоодинокими є випадки використання такого виду забезпечення позову, як інструмент маніпуляцій. Зокрема, при виконанні такої ухвали один із батьків може самовільно змінити місце проживання дитини під виглядом чергової зустрічі на підставі ухвали. Або ж, наприклад, спровокувати невиконання мір, вжитих у межах заходів забезпечення позову, іншим із батьків з подальшим притягненням останнього до кримінальної відповідальності за невиконання рішення суду. У цілому, незважаючи на тимчасовий характер заходів забезпечення позову, навіть нетривалий проміжок часу їх дії може завдати значної шкоди правам та інтересам як батьків, так і дітей.
Та й загалом, чи відповідає такий спосіб захисту суті забезпечення позову як такому, а також вимогам цивільного процесуального законодавства, що встановлені для цього інструменту? Для відповіді на зазначене питання необхідно звернутися до норм процесуального права та існуючої судової практики.
Так, відповідно до статті 149 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України суд за заявою учасника справи має право вжити заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може суттєво ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При цьому згідно з частиною 10 статті 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
У контексті правила про те, що заходи забезпечення позову не можуть бути тотожними задоволенню заявлених позовних вимог необхідно звернутися до норм матеріального права в межах існуючих правовідносин.
Так, статтею 159 Сімейного кодексу (СК) України передбачено: якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому із батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного із батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.
Системний аналіз норм процесуального та матеріального права дає підстави стверджувати, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом встановлення графіка зустрічей із дитиною, по суті, може вирішує спір, який має ініціюватися окремо. А тому очевидно, що зазначений вид забезпечення позову в окремих випадках розглядається як порушення вимог процесуального законодавства, оскільки стає по суті підміною рішення суду.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду (ВС) у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (КЦС) від 6 грудня 2018 року у цивільній справі № 727/3856/18, від 20 лютого 2020 року у цивільній справі № 754/4437/18, у постанові ВС у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати КЦС від 9 вересня 2019 року у цивільній справі № 607/10896/19, які відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України теоретично враховуються судами при застосуванні відповідних норм права.
Предмет доказування
Не в останню чергу варто звернути увагу на предмет доказування у спорах про усунення перешкод у вихованні дитини та визначення способів участі в її вихованні. Так, частиною 2 статті 159 СК України передбачено, що під час вирішення спору щодо участі одного із батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають суттєве значення, в тому числі стан психічного здоров’я одного із батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
При цьому відповідно до статті 19 СК України при розгляді таких спорів обов’язковою є участь органу опіки та піклування, який відповідно до пункту 73 постанови Кабінету Міністрів України «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини» від 24 вересня 2008 року № 866 у разі виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини працівник служби у справах дітей проводить бесіду з батьками, у разі можливості з іншими родичами дитини, а також звертається до соціального закладу та/або фахівця із соціальної роботи щодо забезпечення проведення оцінки потреб батьків з метою встановлення здатності матері, батька виконувати обов’язки щодо виховання дитини та догляду за нею. До уваги беруться ставлення батьків до виконання батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров’я дитини, факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності та інші вагомі обставини.
Наведені вище дії орган опіки та піклування вчиняє як при розв’язанні спору у суді про участь у вихованні дитини одним із батьків, що проживає окремо, так і у позасудовому порядку, у результаті чого приймається відповідне розпорядження.
Значний обсяг обставин справи, що підлягають встановленню судом при розгляді вказаних вище спорів, а також визначений законом порядок дій органом опіки та піклування призначені для максимального забезпечення найкращих інтересів дитини.
Нарівні з цим при розгляді заяви про забезпечення позову суд не завжди вчиняє аналогічні до наведених вище дії. Фактично суд зазвичай розглядає зміст заяви про забезпечення позову та додані до неї докази без повідомлення учасників справи, за винятком випадків, передбачених частиною 5 статті 153 ЦПК України, які не стосуються сімейних правовідносин. Так, об’єктивними є висновки Верховного Суду про те, що в окремих випадках такий захід забезпечення позову, як встановлення графіка зустрічей із дитиною, не допускається.
При цьому такий висновок є об’єктивним не тільки з точки зору процесуального права, але й з точки зору норм матеріального права. Адже, незважаючи на те, що заходи забезпечення позову є тимчасовими, навіть короткий проміжок часу може спричинити значну шкоду правам та інтересам дитини і її батьків. А таке порушення прав є вірогідним, оскільки весь цикл збору та дослідження доказів, що передбачені частиною 2 статті 159 СК України, роботи органу опіки та піклування, взаємодії з батьками, дитиною, дитячими психологами при розгляді заяви про забезпечення позову відсутній, що часто унеможливлює використання такого способу забезпечення позову, як встановлення певного графіка зустрічей дитини з одним із батьків.
Позасудовий графік
Разом із тим, зважаючи на тривалий розгляд наведеної категорії справ та ймовірні перепони у спілкуванні між дитиною та одним із батьків, законом передбачено можливість встановлення графіка зустрічей із дитиною у позасудовому порядку шляхом звернення до органу опіки та піклування (якщо йдеться про спір про визначення місця проживання дитини), де встановленню графіка зустрічей передуватиме комплекс дій, визначений законом, на який є посилання вище.
Таким чином, попри те, що на перший погляд забезпечення позову, шляхом встановлення графіка зустрічей із дитиною одному із батьків, є позитивним механізмом захисту прав дитини, при детальному аналізі норм чинного законодавства та практики розгляду окреслених спорів, убачається більш вірогідним порушення прав та законних інтересів усіх учасників судового процесу та недотримання норм процесуального законодавства у частині застосування інструменту забезпечення позову. Існуюча судова практика у цій частині потребує єдності та недопустимості ухиленню від існуючих правових висновків Верховного Суду, що дозволить мінімізувати ймовірні маніпуляції і порушення прав та інтересів учасників сімейних правовідносин, центральною фігурою яких є дитина.
Мирослава Сорока
Партнер АО “LexArs”, адвокат
Специально для “Експрес”
“Брачный контракт” между нею и ею. Две украинки официально оформили свои семейные отношения.
Имеет ли заключенный документ юридическую силу?
Партнерский договор является более психологическим рычагом, так как не предоставляет никаких гарантий. Даже в случае существования такого документа решение о признании его условий будут принимать государственные органы, – резюмирует Мирослава Сорока, семейный адвокат.
Детали по ссылке: https://expres.online/ctil-zhittya/shlyubniy-kontrakt-mizh-neyu-i-neyu-dvi-ukrainki-ofitsiyno-oformili-svoi-simeyni-stosunki
Управляющий партнер АО «LexArs» Светлана Трофимчук приняла участие в качестве эксперта в телевизионном проекте “Касается каждого”.
Не пропустите на телеканале Интер!
Запись эфира по ссылке: https://www.youtube.com/watch?v=lA26YA5ee6w
Елена Сибирцева
Партнер АО “LexArs”, адвокат
Специально для “Юридической практики” (№ 46-47 (1195-1196)
Объекты интеллектуальной собственности и имущественные права на них подлежат разделу в общем порядке, как совместная собственность супругов, при этом неимущественные права автора остаются неприкасаемыми
Представим ситуацию, что известный художник/скульптор/писатель был женат, и вдруг его супруга инициировала судебный спор о разделе имущества в рамках нынешнего национального законодательства. Что бы в таком случае ждало какой-нибудь всеми признанный шедевр?
Общие определения
Рассматривая вопрос режима собственности супругов на какое-либо имущество, необходимо обратиться к Гражданскому кодексу (ГК) Украины и Семейному кодексу (СК) Украины.
Так, частями 3, 4 статьи 368 ГК Украины предусмотрено, что имущество, приобретенное супругами во время брака, является их общей совместной собственностью, если иное не установлено договором или законом. В свою очередь, имущество, приобретенное в результате совместного труда и за общие денежные средства членов семьи, является их общей совместной собственностью, если иное не установлено договором, заключенным в письменной форме.
При этом статья 60 СК Украины гласит, что имущество, приобретенное супругами во время брака, принадлежит супруге и супругу на праве общей совместной собственности независимо от того, что один из них не имел уважительной причины (учеба, ведение домашнего хозяйства, уход за детьми, болезнь и прочее) самостоятельного заработка (дохода). Считается, что каждая вещь, приобретенная во время брака, кроме вещей индивидуального пользования, является объектом права общей совместной собственности супругов.
Статья 61 СК Украины определяет, что объектом права общей совместной собственности может быть любое имущество, кроме имущества, исключенного из гражданского оборота. В частности, заработная плата, пенсия, стипендия, другие доходы, полученные одним из супругов. Если мужем или женой заключен договор в интересах семьи, то деньги, другое имущество, в том числе гонорар, выигрыш, которые были получены по этому договору, являются объектом права совместной собственности супругов.
Отдельно статья 57 СК Украины выделяет имущество, которое относится к личной частной собственности жены, мужа. К нему закон относит (1) имущество, приобретенное одним из супругов до брака; (2) имущество, приобретенное одним из супругов во время брака, но за средства, которые принадлежали одному и них лично; (3) имущество, приобретенное одним из супругом во время брака, но на основании договора дарения или в порядке наследования; (4) жилье, приобретенное одним из супругов во время брака вследствие его приватизации; (5) земельный участок, приобретенный одним из супругов во время брака вследствие его приватизации; (6) вещи индивидуального пользования; (7) премии, награды, которые один из супругов получил за личные заслуги; (8) средства, полученные как возмещение за потерю (повреждение) вещи, которая одному из супругов принадлежала, а также в качестве компенсации причиненного одному из них морального вреда; (9) страховые выплаты.
Интеллектуальная собственность
В приведенных выше нормах законодательства не выделены в отдельную группу вопросы объектов интеллектуальной собственности при определении режима собственности супругов.
В этой связи необходимо обратиться к вопросу прав, которые возникают в разрезе права интеллектуальной собственности в целом.
Часть 1 статьи 418 ГК Украины гласит, что право интеллектуальной собственности — это право лица на результат интеллектуальной, творческой деятельности или на иной объект права интеллектуальной собственности, определенный этим Кодексом и иными законами.
В свою очередь, частью 2 статьи 418 ГК Украины закреплено, что право интеллектуальной собственности составляют личные неимущественные и (или) имущественные права интеллектуальной собственности, содержание которых относительно некоторых объектов права интеллектуальной собственности определяется этим Кодексом и иными законами.
Из указанного законодательного определения, а также из положений статьи 423 ГК Украины, которыми закреплено регулирование относительно личных неимущественных прав интеллектуальной собственности, можно сделать первый вывод в разрезе вопроса, который рассматривается. Во время определения режима собственности супругов касательно объектов интеллектуальной собственности речь идет исключительно об имущественных правах.
И это логично, так как право на признание человека творцом, право препятствовать посягательству на право интеллектуальной собственности, которое может нанести вред чести или репутации творца, и прочие являются неотчуждаемыми.
Учитывая то, что законодатель не относит четко объекты интеллектуальной собственности к тому или иному режиму собственности супругов, презюмируется, что такие объекты являются общей совместной собственностью супругов.
При этом данные объекты могут быть личной собственностью исключительно творца при условии наличия совокупности критериев.
Так, в соответствии с выводами, изложенными в постановлении Верховного Суда Украины (ВСУ) от 16 декабря 2015 года в деле № 6-2641цс15, критериями для установления статуса общей совместной собственности являются (1) время приобретения такого имущества; (2) средства, за которые оно было приобретено (источник приобретения); (3) цель приобретения имущества, которая позволяет применить к нему правовой статус общей совместной собственности супругов.
Кроме того, согласно правовой позиции, которая изложена ВСУ в постановлении от 7 декабря 2016 года по делу № 370/443/13ц (6-1568цс16), принадлежность имущества к общей совместной собственности супругов определяется не только фактом приобретения его во время брака, но и совместным участием супругов средствами или трудом в таком приобретении.
Статус собственности
Применяя статью 60 СК Украины и определяя право общей совместной собственности супругов на имущество, суд устанавливает не только факт приобретения имущества во время брака, но и тот факт, что источником его приобретения были общие совместные средства или совместный труд.
То есть статус общей совместной собственности определяется такими факторами: (1) временем приобретения имущества; (2) средствами, за которые оно было приобретено (источником приобретения). Норма статьи 60 СК Украины считается примененной верно, если приобретение имущества соответствует этим факторам.
Таким образом, в случае если приобретение объекта интеллектуальной собственности супругами соответствует совокупности критериев, которые были указаны выше (время, источник, цель приобретения имущества), такой объект относится к общей совместной собственности супругов. Если же один из критериев отсутствует, может ставиться вопрос об отнесении имущества к личной частной собственности мужа или жены.
Отдельное внимание необходимо обратить на то, что речь идет о первичных имущественных правах интеллектуальной собственности, когда один из супругов —творец.
Если же имущественные права интеллектуальной собственности вторичные, полученные вследствие отчуждения таких прав творцом (например, по договору), который не является одним из супругов, к приобретенным имущественным правам применяется режим общей совместной собственности. Это объясняется тем, что в соответствии со статьей 61 СК Украины, если одним из супругов заключен договор в интересах семьи, то деньги, другое имущество, в том числе гонорар, выигрыш, которые были получены по этому договору, являются объектом права общей совместной собственности супругов.
В отношении первичных имущественных прав интеллектуальной собственности в доктрине права существует мнение, что режим общей совместной собственности на такие права распространять некорректно. Указанное объясняется тем, что в случае если созданию объекта интеллектуальной собственности предшествовал исключительно личный творческий труд одного из супругов, а второй из супругов не принимал участия в создании такого объекта (ни своим трудом, ни средствами), на данный объект интеллектуальной собственности должен распространятся режим личной частной собственности того из супругов, который является творцом.
В свою очередь, обращается внимание на то, что в соответствии со статьей 57 СК Украины личной частной собственностью мужа, жены являются премии, награды, которые он/она получили за личные заслуги. Суд может признать за другим из супругов право на долю этой премии, награды, если будет установлено, что он своими действиями (ведением домашнего хозяйства, воспитанием детей и пр.) способствовал ее получению. Согласно результатам научных исследований к первичным имущественным авторским правам предлагается применять схожий подход: при приобретении имущественных прав интеллектуальной собственности на произведение одним из супругов вследствие его создания необходимо рассматривать эти права как его личную частную собственность. При этом суд может признать за другим из супругов право на долю в данных правах, если второй из супругов докажет, что он своими действиями (кроме творческого труда) содействовал созданию такого произведения.
Говорят суды
Что касается национальной судебной практики по указанному вопросу, то судебных споров, в которых присутствовал бы данный аспект в чистом виде (раздел картин, компьютерных программ и т.д.), результат поиска в Едином государственном реестре судебных решений не отображает. Отдельным примером может быть решение Святошинского районного суда г. Киева от 6 июля 2012 года по делу № 2-4421/11, в котором рассматривался вопрос относительно роялти как источника происхождения личной собственности одного из супругов. Стоит отметить, что суд отнес доходы, полученные вследствие заключения лицензионных договоров (роялти), к общей совместной собственности супругов, руководствуясь статьей 61 СК Украины.
В контексте данного вопроса также стоит обратиться к решению Дзержинского районного суда г. Харькова от 5 июля 2013 года по делу № 2011/10071/12. В этом судебном споре один из супругов при разделе имущества доказывал, что кредит, за счет которого была приобретена квартира в браке, погашался из средств, полученных в качестве авторского вознаграждения. При этом он указывал, что такое вознаграждение является его личной собственностью, поскольку получено на основании договора о соавторстве и использовании совместной (общей) телепрограммы. Суд в данном споре, аналогично предыдущему, счел авторское вознаграждение общей совместной собственностью, руководствуясь частью 3 статьи 61 СК Украины.
Еще одним примером судебного спора, который интересен с точки зрения предмета доказывания, является решение Гагаринского районного суда г. Севастополя от 24 сентября 2012 года и определение Апелляционного суда г. Севастополя от 20 декабря 2012 года по делу № 2-111/11. Суть спора сводилась к тому, что супруг заявлял требования о признании имущества общей совместной собственностью, мотивируя это тем, что недвижимость якобы приобреталась за счет средств, полученных вследствие отчуждения коллекции авторских художественных произведений из стекла и хрусталя. В то же время суд отказал в удовлетворении указанных требований, ссылаясь на то, что ответчицей было доказано, что большая часть указанной коллекции была создана лично ею до брака и ее матерью. Данное решение интересно тем, что происхождение и принадлежность коллекции среди прочего доказывались информацией с выставки произведений, дипломными работами ответчицы, выписками из документов, предоставленных правлением Союза художников Крыма, письмами и т.д.
Резюмируя изложенное, стоит отметить, что объекты интеллектуальной собственности и имущественные права на них подлежат разделу в общем порядке, как общая совместная собственность супругов. Важно при этом помнить, что неимущественные права автора остаются неприкасаемыми и разделу не подлежат. Исключением из презумпции права совместной собственности имущества супругов в части объектов интеллектуальной собственности (как, впрочем, и касательно иного имущества) являются случаи, когда отсутствует совокупность факторов, а именно времени возникновения (во время брака), источника происхождения и цели создания (в интересах семьи).
Данная проблема на самом деле является важной и требует урегулирования в рамках действующего Семейного кодекса Украины, поскольку такая сфера, как IT, например, стремительно развивается, и нет сомнений, что на повестке дня станет вопрос, каким же образом подлежат разделу имущественные права на компьютерные программы, созданные одним из супругов. Особенно все может усложниться, когда в правоотношениях будут затронуты права третьих лиц, например работодателя, если объект интеллектуальной собственности создан на заказ.
Также, доступно по ссылке: https://pravo.ua/articles/supruzheskie-doli/
25 октября 2020 года Светлана Трофимчук, управляющий партнер АО «LexArs» присоединилась к социальному проекту “Школа героев”.
Г-жа Светлана приняла участие в мероприятии проекта и в режиме “вопрос-ответ” поделилась с детьми своим профессиональным опытом.
“Непринужденное общение детей с профессионалами из разных отраслей, работа в командах, развитие навыков самопрезентации – это то, что дает возможность подготовиться к осознанному выбору профессии и достижению успеха на избранном пути”, – говорит Светлана Трофимчук.
Присоединиться к проекту и поддержать инициативу можно по ссылке:
https://sites.google.com/view/shkolageroev/главная
https://m.facebook.com/shkolageroev.com.ua/?locale2=ru_RU
https://instagram.com/shkola.geroev?igshid=cs918n4tko9z
Светлана Трофимчук, управляющий партнер АО “LexArs”, адвокат
Специально для платформы формирования правовой грамотности Right Skills
“Планувати спадщину – це КУЛЬТУРНО і цивілізовано”, -говорить керуючий партнер АО LexArs Светлана Трофимчук.
Сьогодні фіналізували цікавий кейс. Клієнт, громадянин України, дізнавшись про важку хворобу, вирішив скласти заповіт.
Серед спадкоємців – діти від кількох шлюбів, серед спадщини – багатомільйонне майно в кількох юрисдикціях. Заповіт складено, погоджено, нотаріально засвідчено.
Повідомлені були і спадкоємці, які досягли повноліття. Після тривалого лікування, на щастя, стан здоров’я Клієнта кардинально змінюється в бік одужання.
Але … За період лікування і реабілітації несподівано негативно проявили себе деякі майбутні спадкоємці. Зважаючи на це, зміст заповіту змінився кардинально, і сьогодні він є нотаріально засвідченим в повністю оновленому форматі.
Як говорив видатний юрист Володимир Спасович: «Я розумію, що можна померти без заповіту, але я не розумію, як можна жити без заповіту». Складно не погодитися …
Ця історія показова в чому. По-перше, Клієнт цивілізовано підійшов до того, що називають «навести лад у справах». Не дивлячись на те, що сьогодні 2020 рік, наше суспільство ще соромиться складати заповіт. По-друге, кейс виявив важливість вибору кола осіб (або однієї особи), які будуть управляти майном до відкриття спадщини. По-третє, це готовність приймати мудрі рішення.Хочу підкреслити, що заповіт це ж історія не про смерть. Заповіт це навпаки історія про життя, яку ви можете відповідально визначити і розставити в ній усі крапки над «і».
#rightskills#спадщина#заповіт#плануванняспадщини#лексарс
Отступление от равности долей супругов чаще всего происходит, когда один из супругов уклоняется от обязанности по содержанию детей, — партнер LexArs Елена Сибирцева
В рамках Спецкурса для частнопрактикующих адвокатов Legal High School партнер LexArs Елена Сибирцева рассказала об актуальной судебной практике в спорах о разделе имущества супругов.
Лектор напомнила, что согласно законодательству все имущество, приобретенное супругами в период пребывания в браке, является их общей совместной собственностью. Исключение из этого правила — имущество, приобретенное на основании договора дарения, в рамках наследственных правоотношений, в части приватизации, а также имущество, приобретенные за личные средства одного из супругов. При разделе имущества общей совместной собственности супругов считается, что их доли в имуществе являются равными. В то же время в определенных случаях суд может отступить от принципа равности долей супругов при условии существования тех или иных обстоятельств дела, связанных с уклонением одного из супругов от обязанности содержания детей или семьи либо повреждения имущества, являющегося общей совместной собственностью супругов.
Приводя примеры судебной практики в вопросе раздела имущества в равных долях, Елена Сибирцева обратила внимание на ряд постановлений Верховного Суда. В частности, в постановлении от 12 февраля 2020 года по делу №725/1776/18 суд сделал вывод, что имущество, принадлежащее супругам на праве общей совместной собственности при его разделе делится в равных долях между ними, если брачным договором или договоренностью не определенно другое. В этом контексте лектор подчеркнула, что в случае если один из супругов возражает, что такое имущество является общей совместной собственностью, то именно на него возлагается обязанность доказывания того, что имущество не относится к общей совместной собственности супругов.
Также в постановлении от 20 июня 2018 года по делу №756/14404 Верховный Суд указал, что денежные средства банковского вклада являются общей совместной собственностью супругов и подлежат разделу между ними в равных долях. По словам лектора, в этом деле суды предыдущих инстанций допустили ошибку при разделе имущества супругов, осуществив пересчет денежных средств с долларов США в гривны. Суды указали и на то, что эти средства были потрачены и на определенном этапе раздела общей совместной собственности они выбыли из владения. «Если во время раздела общей совместной собственности супругов имущество выбыло из общей массы, то одна из сторон, которая не была причастна к такому выбыванию, имеет право на компенсацию стоимости своей доли. Поэтому независимо от того, каким образом такие средства были потрачены, половину их имеет право получить другая из сторон. Исключением в этом случае может быть, например, если бы другая сторона доказала, что эти средства были потрачены в интересах семьи», — подчеркнула Елена Сибирцева.
Еще одним примером раздела имущества в равных долях, по словам лектора, является постановление Верховного Суда от 1 апреля 2020 года по делу №462/518/18. Суд сделал вывод, что факт регистрации недвижимого имущества, приобретенного в период брака, на одного из супругов не означает, что оно принадлежит только лицу, на имя которого оно зарегистрировано. Такое имущество является общей совместной собственностью, а поэтому отчуждение его доли на публичных торгах без согласия другого из супругов нарушает право последнего как сособственника на свободное пользование и распоряжение недвижимым имуществом.
«Анализируя судебную практику за последние пять лет, могу констатировать, что отступление от равенства долей супругов чаще всего происходит, когда один из супругов уклоняется от обязанности по содержанию детей. То есть, когда параллельно с правоотношениями по разделу имущества существуют правоотношения по взысканию алиментов», — обратила внимание Елена Сибирцева.
Также лектор рассказала о правовых позициях Верховного Суда по вопросам возможности увеличения доли одного из супругов в общей совместной собственности, признания имущества, приобретенного в период брака, частной собственностью, об особенностях раздела новосозданной недвижимости и самовольного строительства, разделе долговых обязательств супругов и корпоративных прав.
Детали по ссылке: https://lhs.net.ua/ru/ua-vidstup-vid-rivnosti-chastok-podruzhzhia-naichastishe-vidbuvaietsia-koly-odyn-iz-podruzhzhia-ukhyliaietsia-vid-obov-iazku-z-utrymannia-ditei-partner-lexars-olena-sibirtseva-ru-otstuplenye-ot-ravnos/
Елена Сибирцева, партнер АО “LexArs”, приняла участие в совместном заседении Комитета АЮУ по гражданскому, семейному и наследственному праву и Комитета АЮУ по интеллектуальной собственности на тему “Режим собственности супругов на объекты интеллектуальной собственности, созданные одним из супругов”.
Г-жа Сибирцева выступила с докладом на тему “Проблемные вопросы режима собственности супругов на объекты интеллектуальной собственности”.
Елена Сибирцева отметила, что Семейный кодекс Украины не выделяет объекты интеллектуальной собственности супругов в рамках установленных режимов – совместной собственности супругов или личной частной собственности супругов.
С учетом изложенного, презюмируется, что такие объекты являются общей совместной собственностью супругов и подлежат разделу в равных долях между супругами.
Вместе с тем, Елена указала, что целесообразно говорить о возможности раздела исключительно имущественных прав, которые возникают при создании объекта интеллектуальной собственности. Неимущественные права (право признания человека творцом, например) неотъемлемы от творца, который является одним из супругов, а потому разделу не подлежат.
Запись мероприятия по ссылке: https://m.youtube.com/watch?v=d7n3jxM-JiU
Олена Сібірцева, партнер АО “LexArs”, адвокат
Спеціально для Платформи формування правової грамотності Right Skills
(Публикуется на языке оригинала)
В Реєстрі боржників (далі – Реєстр) запис про боржника зі сплати аліментів вноситься у випадку, якщо існує заборгованість зі сплати аліментів понад 3 місяці. Якщо такої заборгованості немає, відомості, відповідно, будуть у реєстрі відсутні. Відсутність відомостей у реєстрі боржників про боржника зі сплати аліментів не має безпосереднього впливу на отримання довідки про наявність заборгованості зі сплати аліментів.
Таку довідку має право отримати стягувач за заявою, поданою до державної виконавчої служби/приватного виконавця протягом трьох робочих днів. Відповідно, за результатами здійснення розрахунку, якщо буде встановлено наявність заборгованості зі сплати аліментів понад 3 місяці, боржник буде внесений до Реєстру, понад 4 місяці – видана також довідка, на підставі якої може бути здійснено тимчасовий виїзд дитини за кордон без згоди одного із батьків (боржника зі сплати аліментів).
У випадку відсутності відомостей у реєстрі боржників про боржника зі сплати аліментів стягувач має право звернутися до ДВС із клопотанням про ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження (для отримання інформації про стан і рух виконавчого провадження), у якому паралельно зазначити про необхідність здійснення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів боржником, а також у випадку її наявності внесення відомостей про боржника до Реєстру, вжиття інших заходів виконавчого провадження (арешту майна, встановлення тимчасових обмежень, тощо) та видачі довідки про наявність заборгованості зі сплати аліментів.
Розрахунок заборгованості здійснюється на підставі рішення суду, в також відомостей про сплату аліментів, які можуть бути отримані:а) на підставі стягнутих сум ДВС; б) на підставі отриманих від боржника відомостей про здійснену сплату аліментів (якщо боржник повідомляє самостійно про сплату аліментів); в) на підставі відомостей про сплату аліментів, наданих стягувачем (якщо стягувач повідомляє самостійно про сплату аліментів боржником).
Місцезнаходження боржника на цей процес не впливає.
‼️ Єдиний реєстр боржників: https://erb.minjust.gov.ua/#/search-debtorsАвтоматизована система виконавчого провадження https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors
#rightskills #виїзддитини #аліменти #реєстрборжників #довідканавиїзд #двс
Також, доступно за посиланням:
https://www.facebook.com/303049786519909/posts/1712119345612939/?extid=0&d=n
Мирослава Сорока, адвокат, партнер АО “LexArs”
Специально для Ліга:Бізнес (публикуется на языке оригинала)
Положеннями Книги 6 Цивільного кодексу України (ЦКУ) врегульовано порядок спадкування, відповідно до якого спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від спадкодавця до спадкоємців.
До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини й не припинилися внаслідок його смерті. Тобто все майно, яке належало спадкодавцеві за життя, переходить до спадкоємців (ст. 2018 ЦКУ).
Спадкування здійснюється за заповітом, а у разі його відсутності — за законом. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1259 цього Кодексу.
Цивільним законодавством регламентовано право спадкоємця прийняти спадщину або ж відмовитися від її прийняття. Зазначене право спадкоємець може реалізувати у шестимісячний строк, який починається з моменту відкриття спадщини, тобто з дня смерті.
Спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) відповідної заяви спадкоємця.
Що ж стосується спадкування права на земельну ділянку, то відповідно до вимог ст. 1225 ЦКУ право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, зі збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.
У разі потреби визначення цільового призначення земельної ділянки необхідно звернутися до норм Земельного кодексу України, якими визнається використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Документом, що підтверджує права спадкоємців на спадкове майно, є отримане у встановленому законом порядку свідоцтво про право на спадщину.
Згідно з вимогами ст. 1297 ЦКУ спадкоємцю, який прийняв у спадщину земельну ділянку, що підлягає державній реєстрації, необхідно звернутися до нотаріуса або уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування в сільських населених пунктах за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.
Видача свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку здійснюється нотаріусом відповідно до Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5.
Свідоцтво про право на спадщину земельної ділянки видається за умови попереднього одержання нотаріусом правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку: державний акт на право власності на земельну ділянку або сертифікат про право на земельну частку (пай) та витяг з Державного земельного кадастру.
Крім того, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього, перевіряючи зареєстроване право власності спадкодавця на спадкове майно, а також відсутність обмежень.
Крім необхідності подачі правовстановлюючих документів, відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій при посвідченні правочинів відчуження земельних ділянок у випадках, встановлених ст. 13 Закону України «Про оцінку земель» та ст. 172 Податкового кодексу України нотаріус вимагає надати йому документи про грошову оцінку відчужуваної земельної ділянки з метою визначення розміру оподаткування.
Нотаріусом може бути відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку у разі відсутності відомостей про земельну ділянку у Державному земельному кадастрі та у разі відсутності присвоєного кадастрового номера. Перелік підстав, за наявності яких нотаріус має відмовити у вчиненні нотаріальної дії, передбачено ст. 49 Закону «Про нотаріат».
Якщо право власності у спадкодавця на земельну ділянку підтверджено правовстановлюючим документом, а лише сам кадастровий номер відсутній, то в межах відкритої спадкової справи спадкоємцем може бути замовлено виготовлення відповідної технічної документації на землю та внесення земельної ділянки у Державний земельний кадастр. Після чого нотаріусом буде видано свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку.
У випадку винесенням нотаріусом постанови про відмову про вчинення нотаріальних дій, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину земельної ділянки, спадкоємцю своє право необхідно захищати шляхом подачі до суду позову про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування. Відповідний позов подається до суду за місцем знаходження майна, тобто земельної ділянки.
Щодо оподаткування спадщини у вигляді нерухомого майна, до якого відносяться земельна ділянка, то в цьому аспекті варто враховувати ступінь спорідненості спадкоємця зі спадкодавцем, від якого власне залежить ставка податку.
Земельна ділянка як об’єкт спадщини, що переходить до спадкоємця першого та другого ступеня спорідненості, оподатковується за нульовою ставкою податку на доходи фізичних осіб.
Оподаткування успадкованої земельної ділянки спадкоємцями, які не є членами сім’ї спадкодавця першого та другого ступенів споріднення, оподатковуються податком на доходи фізичних осіб за ставкою 5% або 18%. Розмір оподаткування вираховується з вартості об’єкта спадкування згідно з проведеною оцінкою її вартості. Такі спадкоємці зобов’язані, включивши суму отриманих доходів у вигляді нерухомого майна (земельної ділянки) до загального річного оподатковуваного доходу, подати податкову декларацію про майновий стан і доходи до 1 травня року наступного за тим, в якому її отримано.
Спадкоємцям, які отримали у спадщину об’єкти, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на доходи фізичних осіб, не потрібно показувати їх у річній податковій декларації, як і саму декларацію подавати необхідності немає, але за умови відсутності інших підстав для подання декларації.
При оформленні спадщини до видачі свідоцтва про право на спадщину спадкоємець подає нотаріусу документи, що підтверджують сплату в передбачених законом випадках, податку з доходів громадян та інших обов’язкових платежів, які повертаються нотаріусом з відповідною відміткою про вчинену нотаріальну дію особам, які здійснили таку оплату або уповноваженим представникам цих осіб.
Также, доступно по ссылке: https://uba.ua/ukr/news/7889/
Подпишитесь на нашу рассылку