Назад

Юрій Татач

Юрист АО «LexArs»

(публикуется на языке оригинала)

Законом України № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі – «Закон»), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, були внесені зміни до процесуального законодавства України. В цій статті ми розглянемо ключові зміни щодо касаційного порядку оскарження судових рішень в цивільній юрисдикції.

Головні зміни в порядку касаційного оскарження стосуються саме підстав на таке оскарження. Якщо раніше, для касаційного оскарження достатньою підставою було неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, без будь якої конкретизації щодо таких порушень, то з 08 лютого цього року порушення норм матеріальних та процесуальних може розцінюватись як підстава на касаційне оскарження виключно у випадках:

– якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

– якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

– якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

– якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі – «ЦПК»).

З 08 лютого 2020 року розширено категорію справ, які не підлягають касаційному оскарженню. Якщо до набрання чинності Закону, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК охоплював тільки малозначні справи, як справи, які не підлягають касаційному оскарженню, то в новій редакції ЦПК дана норма доповнена справами з ціною позову, що не перевищує двохсот п’ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (з урахуванням виключень, які передбачені даним пунктом статті 389 ЦПК).

Правова конструкція, яка була додана в частину 4 статті 389 ЦПК, на нашу думку, суттєво змінить права осіб, які не брали участь у справі, зокрема, щодо касаційного оскарження рішень суду такими суб’єктами. Додані положення надали можливість особам, які не брали участі в справі, оскаржувати рішення суду апеляційної інстанції, якщо в таких рішення були вирішені питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов’язків такої особи. В той же час, недосконале формулювання цієї норми в попередній редакції позбавляла вказаних суб’єктів на касаційне оскарження в окресленому випадку.

В силу зміни підстав на касаційне оскарження, змінились також і вимоги до форми та змісту касаційної скарги. Безпосередніх змін зазнав пункт 5 ч. 2 ст. 392 ЦПК. Якщо до набрання чинності змін до ЦПК вказаний пункт передбачав обов’язок вказувати в тексі касаційної скарги інформацію про те, в чому полягає неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, то в новій редакції такий обов’язок залишився, але він був конкретизований щодо конкретних підстав касаційного оскарження. Для зручності сприйняття нижче подаємо зміни, які набрали чинності в новій редакції, цитатою з ЦПК:

«5) підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень);»

В новій редакції ЦПК змінились строки на вирішення питань стосовно відкриття касаційного провадження, відмови у відкритті касаційного оскарження та залишення касаційної скарги без руху. Такий строк був збільшений з 10 днів до 20 днів.

Змінами, також, була доповнена стаття 394 ЦПК. До набрання чинності змін до ЦПК питання щодо відкриття касаційного провадження (відмови та залишення скарги без руху) вирішував призначений суддя-доповідач по справі. В новій редакції ЦПК ці питання вирішується колегією суддів у складі трьох суддів.

В пункті 5 ч. 2 ст. 392 ЦПК законодавець конкретизував, що у разі подання касаційної скарги на підставах п. 1 ч. 2 ст. 389 ЦПК (в редакції від 08 лютого 2020 року) суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

В частині 4 цієї ж статті, законодавець конкретизує підстави для визнання касаційної скарги на оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

В новій редакції статті 396 ЦПК були додані дві підстави для закриття касаційного провадження. Відповідно до цих пунктів, касаційне провадження закривається, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом. Ще один випадок, у якому можливе закриття касаційного провадження, виникає, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

В новій редакції ЦПК, з підстав для повного або часткового скасування рішень і передачі справи повністю або частково на новий розгляд або для продовження розгляду, було вилучено як підставу для скасування норму передбачену п. 7 ч. 1 ст. 411 ЦПК, відповідно до якої підставою є випадки, коли суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Натомість, таку підставу було додано до ч. 3 ст. 411 ЦПК, в якій закріплені підстави та умови скасування та направлення справи на новий розгляд за встановленням порушень норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Наостанок зазначимо, що до статті 414 ЦПК було додано частину 4, відповідно до якої, у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства) суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

Окреслені зміни до порядку касаційного оскарження судових рішень має на меті підвищити ефективність роботи Верховного суду, як суду касаційної інстанції в цивільному судочинстві та усунути недоліки, які мали місце в попередній редакції ЦПК.